Головна Головна -> Інше українською -> Література -> Переказ скорочено Між собакою та вовком (Саша Соколов)

Переказ скорочено Між собакою та вовком (Саша Соколов)

Назва:
Переказ скорочено Між собакою та вовком (Саша Соколов)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
2,74 KB
Завантажень:
278
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Короткий переказ твору Між собакою та вовком (Саша Соколов)
В Лето від винаходу шпильки п'ятсот сорок перше, коли місяць ясний, а за числами не встежиш, Ілля Петрікеіч Дзинзирела пише слідчому з особливих справ Сидору Хомич Літніх про своє життя. Він скаржиться на мелкоплесовскіх єгерів, які вкрали у нього милиці і залишили без опор. Ілля Петрікеіч працює точильником в артілі інвалідів імені Д. Заточника. Живе він, як і інші артільники, в Заволчье - в місцевості за Вовчої-рікою. Інша назва річки - Ітіль, і, значить, місцевість можна називати так само, як і розповідь Іллі Петрікеіча, - Заітільщіной.
Живе Ілля з бобилкой, до якої прибився за своїм калечеству: у нього немає ноги. Але любить він зовсім іншу жінку - Орину Некліну. Любов до Орина не принесла йому щастя. Працюючи на залізничній станції, Орина гуляла з усім «ремонтним хамьем». Вона й давно була такою - ще коли молоденькою дівчиною в Анапі милувалася з усіма маріупольськими матросами. І всі, кому належала ця жінка, не можуть її забути так само, як Ілля Петрікеіч. Де тепер Орина, він не знає: чи то загинула під колесами поїзда, чи то поїхала разом з їхнім сином в невідомому напрямку. Образ Орини мерехтить, двоїться в його свідомості (іноді він кличе її Марією) - так само, як мерехтять і множаться образи рідного Заволчья і його жителів. Але постійно виникають серед них, перетворюючись одне в одного, Вовк і Собака. З таким дивним «серединним» істотою - чекалкой - Іван Петрікеіч одного разу вступає в бій на льоду, по дорозі через Вовчу-ріку.
У Заволчье є села Городніще, Бидогоща, Вишелбауші, Миломукомолово. Після роботи жителі Заволчья - точильники, утильника, рибалки, єгері - заходять в «тошніловку», прозвану якимось приїжджим «кубаре», щоб випити «сіволдая». Вони пам'ятають просту життєву істину: «З товариші не гуляти - навіщо тоді лямку тягнути?»
Історію Заволчья пише не тільки Іван Петрікеіч, але і Запійний Мисливець. Як і Дзинзирела, він любить годину між вовка і собаки - сутінки, коли «ласка перемішана з тугою». Але на відміну від Дзинзирели, який виражається хитромудро, Мисливець пише свої «Ловчі повісті» в класично простих віршах. Він описує долі мешканців Заволчья.
У його літописі - історія «каліки з калік», сліпоглухоніма утильника Миколи Угоднікова. Дружина Миколи порозумілася з волкобоем і зжила Угоднікова з двору. Ні в притулках, ні в богадільні Миколи не прийняли, пригріла його тільки артіль по збору брухту. Одного разу артіль попрямувала до кравця на постій. Утильника взяли вина і «насмоктавшись в клапті». Прокинувшись вранці, вони побачили летить Миколи Угоднікова. Над головою його, як два крила, були підняті милиці. Більше його ніхто не бачив.
Інший герой літописі запійного Мисливця - татарин Аладдін Батрутдінов. Аладдін якось їхав на ковзанах у кіно через замерзлу річку і провалився в ополонку. Виплив він тільки через рік - «у кишенях Чекушка і доміно, і витрачаю рибами рот». Дід Петро і дід Павло, виловили Аладдіна, розпили чвертку, зіграли в доміно і викликали кого слід було.
Багато хто з тих, кого описує Запійний Мисливець, лежать на Бидогощенском цвинтарі. Там лежить Петро на прізвисько багор, якого всі звали Федором, а сам він звав себе Єгором. На суперечку він повісився на краденій зліг. Лежить на кладовищі горбатий перевізник Павло. Він думав, що могила позбавить його від горба, і тому втопився. А Гурій-Мисливець пропив берданку й помер від горя.
Запійний Мисливець любить своїх земляків і своє Заволчье. Дивлячись у вікно свого будинку, він бачить ту ж картину, яку бачив Пітер Брейгель, і вигукує: «Ось вона, моя вітчизна, / Нізащо їй злидні, / І прекрасна нашого життя / Горезвісна марність!»
У пору між собакою та вовком важко розрізнити образи людей і людські долі. Здається, що Ілля Петрікеіч йде у небуття, але розповідь його триває. Втім, може бути, він і не вмирає. Адже й ім'я його змінюється: то він Дзинзирела, то Зинзирелла ... Та він і сам не знає, де, зачерпнувши «сивухи пристрастей людських», підхопив таке циганське ім'я! Так само, як по-різному пояснює обставини, при яких став калікою.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Переказ скорочено Між собакою та вовком (Саша Соколов)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок