Головна Головна -> Інше українською -> Література -> Переказ скорочено Віктор Близнець Звук павутинки (фрагменти)

Переказ скорочено Віктор Близнець Звук павутинки (фрагменти)

Назва:
Переказ скорочено Віктор Близнець Звук павутинки (фрагменти)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
12,02 KB
Завантажень:
120
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.1


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Віктор Близнець
Звук павутинки
(фрагменти)
Присвячую цю повість трав'яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці — найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві Автор.
Срібний чоловічок
— Дзинь...
— Дзінь...
— Буме!
Я лежу, сповитий темінь-темнотою, і слухаю, як він бавиться. Він давно живе в нашій хаті, може, у запічку, а може, під лавою, де, згорнувшись клубком, дрімає Сопуха. Він зовсім не боїться Сопухи і часто спить на її м'якеньких лапах. А рано-вранці, коли дома нікого нема і вікна закриті віконницями, він приходить до мене в гості. Сідає на бильце мого ліжка і видзвонює срібними підківками.
...Цікаво, як його звати?
— Гей, чоловічок, як тебе звати? — гукнув я туди, де стоїть діжа й хитається чорна тінь.
Мовчок. Ані звуку. Тихо й темно, як у вусі.
— Бумс! — раптом озвалась крапля.
«Ага! — зрадів я. — Тепер знаю: тебе звати Бумс».
Бумс, Бумсик, Бумсюк... А де твоя Бумсиха, де мале Бумсеня? Де дід Бумсило і баба Бумсючка? Ну, скажи!
Мовчить. І дух затаїв.
Мені дуже хочеться взяти Бумса в руки, роздивитися, похукати на нього, погладити крильця. А може, й сховати в коробку... Е, ні! Він умре. Він засохне... Я думаю: що, якби ніч-сліпота забрала мене у свої печери і там привалила б камінням і залишила навіки. Що я робив би сам-самісінький... під землею... де кажани, холод і тьма? Як би я плакав, і бився об стіни, і блукав би сліпцем — то страшне.
А метелик? А той метелик, якого я посадив у коробку! У нього крильця були жовто- білі, а на лапках, на вусах — золотистий пилок. Він був такий вертун, такий насмішник, так виводив мене по двору, поки я не спіймав його. Він упирався, не хотів лізти в коробку, шамотів, просився: пусти! Я не пустив. Я поклав його у коробку, а коробку в запічок і... забув. Аж восени, як сушили вишні, згадав. Кинувся до метелика — що це? Сухі шкаралупки... порохня... попілець. Зотлів бідолаха взаперті, задихнувся.
Для чого вбивати живе? Чуєш, Буме?
Гуляй собі в нашій хаті. Бігай, стрибай де хочеш. Я тебе не чіпатиму. Ніколи.
Ось тобі крихти на лаві, ось молочко у блюдечку — їж, поправляйся. Чуєш, Бумсюк?
Сопуха
Я вже великий і знаю, що Сопухою лякають дітей.
Було, крутишся в ліжку, не спиш, мати нагримає й скаже: «Ось покличу Сопуху...» Скаже, погасить світло і піде сама на кухню. А ти лежиш, і страшно-страшно тобі; ноги, як у равлика, потиху втягуються, втягуються під груди, і шия втягується, і ніс ховається між колінцями.
Ти скрутився калачиком, лежиш — нічичирк. Все в тобі заніміло, зіщулилось, тільки вуха ростуть. Ростуть вуха, як лопухи, пнуться в темряву, ловлять найтихіше шкряботіння. О, почалось!.. Це вона!.. Там, під лавою, у найчорнішому кутку, сопе Сопуха, так сопе, аж вітер ходить по хаті. Я накриваюсь подушкою, починаю голосно щось бурмотіти собі, щоб заглушити звірюку, але де там! Щось шкребеться, щось дмухає і під подушку. І втямить не можу, чи то Сопуха сопе, чи сам висвистую носом.
Ні, то вона чалапає!
Я заплющую очі, сильно-сильно заплющую, до пекоти, до червоного жару, та все одно бачу: встає — бура кудлата Сопуха... Чмихнула, обтрусилася, а тоді гоп на лаву. Ба, то вже не лава, то лиса стара вовчиця; чап-чалап, чап-чалап, — йде, переставляє лапи, суне до мого ліжка. Верхи на вовчиці — Сопуха.
Не кричіть. Не жахайтесь. Не кличте мами.
Знаєте, що треба зробити?
Треба сказати: «Бумс, за мною!» — і стрибнути з ліжка. Так, це страшно, але з вами Бумс, і ви командир, і за спиною у вас кіннота, шаблі наголо. Рушайте в атаку, сміливіше!
Крилаті дерева
Ми з матір'ю готуємо обід.
Аж на город, у зелене гарбузиння заїхала наша кабиця. За тим гарбузинням, що густо сплелося і випинає вгору свої батоги, не видно було б і кабиці, якби не високий димар, справжня тобі корабельна труба — чорна, з жовтим ободком посередині.
Мати сидить поруч на стільчику, чистить картоплю, лушпиння довгою стружкою тече їй в поділ. Вона думає щось про своє, не бачить, як старається її син, а то б насварилась: «Пригаси вогонь, бо хату спалиш!»
Тут у нас гарно: кругом буйна городина, вона обступила кабицю густим живоплотом, і мені аж на плечі звисають тугенькі гарбузики, стручки квасолі й гороху.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Інше на тему: Переказ скорочено Віктор Близнець Звук павутинки (фрагменти)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок