Головна Головна -> Інше українською -> Література -> Переказ скорочено Герой нашого часу (Михайло Юрійович Лермонтов)

Переказ скорочено Герой нашого часу (Михайло Юрійович Лермонтов)

Назва:
Переказ скорочено Герой нашого часу (Михайло Юрійович Лермонтов)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
9,11 KB
Завантажень:
604
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.6


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Короткий переказ твору Герой нашого часу (Михайло Юрійович Лермонтов)
30-ті роки минулого століття. Завоювання Кавказу, знало при Олексія Петровича Єрмолова куди більш «бурхливі дні», наближається до завершення. «Чужі сили», звичайно, обтяжують «край вольності святий», і він, природно, обурюється, проте ж не настільки, щоб перекрити Військово-Грузинську дорогу. На ній-то і зустрічається автор, офіцер російських колоніальних військ, з ветераном Кавказької війни штабс-капітаном Максимом Максимович. До Владикавказа, куди прямують наші армійці, не так вже й далеко, але ожеледь і раптовий буран змушують їх двічі зупинятися на нічліг. Під чайок з чавунного чайника Максим Максимович і розповідає допитливому, як всі пишуть і записуючі люди, попутнику дійсне пригода зі свого життя.
Це зараз п'ятдесятирічний штабс-капітан числиться кимось на кшталт інтенданта, а п'ять років тому був він ще стройовим офіцером - комендантом сторожовий фортеці і стояв зі своєю ротою в тільки що замирення Чечні. Трапляється, звичайно, всяке - «кожен день небезпека» («народ кругом дикий»), - але загалом з замирення «дикунами» замірітелі живуть по-сусідськи, поки в "нудною» фортеці не з'являється Григорій Олександрович Печорін, блискучий гвардієць, перекладений в армію і полусосланний на Кавказ за якусь скандально-світську провину.Прослуживши під керівництвом у Максима Максимович близько року, двадцятип'ятирічний прапорщик, на вигляд такий тоненький та біленький, встигає: покласти око на гарненькі доньку місцевого «мирного» князя, з допомогою молодшого брата Бели - Азамата - поцупити її з отчого дому, приручити, закохати в себе до пристрасті, а місяці через чотири збагнути: любов дикунки нічим не краще любові знатної пані. Вже на що простий Максим Максимович, а розуміє: затіяне Печоріним (від нудьги!) Романтичне підприємство добром не закінчиться. Закінчується і справді зле: переділом краденого. Справа в тому, що Печорін розплачується з Азаматом не своїм золотом, а чужим - безцінним - конем, єдиним надбанням зухвальця Казбич. Казбич, в помсту, викрадає Белу і, зрозумівши, що від погоні не піти, заколює її.
Розказана штабс-капітаном «історійка» так і залишилася б колійним епізодом у «Записках про Грузію», над якими працює автор, якщо б не дорожній сюрприз: затримавшись у Владикавказі, він стає очевидцем трагічної зустрічі Максима Максимович з Печоріним, які вийшли у відставку і прямують до Персії.
Спостерігаючи за колишнім підлеглим штабс-капітана, автор, чудовий фізіономіст, переконаний, що за рисами обличчя можна судити про характер людини, приходить до висновку: Печорін - особа типове, може бути, навіть портрет героя часу, самим життям складений з пороків безплідного покоління. Коротше: тягне на суперсучасний, психологічний роман, нітрохи не менш цікавий, ніж «історія цілого народу». До того ж він отримує в повне своє розпорядження унікальний документ. Розсердившись на Григорія Олександровича, Максим Максимович зопалу передає попутнику «печоринский папери» - щоденник, забутий ним у фортеці при нагальному від'їзді за хребет - до Грузії. Витяги з цих паперів - центральна частина «Героя нашого часу» («Журнал Печоріна»).
Перша главку цього роману в романі - авантюрна новела «Тамань» підтверджує: штабс-капітан, при всьому своєму простодушності, вірно відчув характер погубітеля Бели: Печорін - мисливець за пригодами, з тих безглуздо-дієвих натур, що готові сто разів пожертвувати життям, лише б дістати ключ до заінтригувати їх неспокійний розум загадки. Судіть самі: три доби в дорозі, приїжджає в Тамань пізно вночі, з працею влаштовується на постій - денщик хропе, а панові не до сну. Мисливський інстинкт і диявольська інтуїція нашіптують: сліпий хлопчик, пустив його «на фатер», не такий сліпий, як кажуть, а Фатер - дарма що кособокий мазанка - не схожа на сімейну хату. Сліпий і справді поводиться дивно для незрячого: спускається до моря по стрімкому схилу «вірною ходою», та ще й волочить якийсь вузол.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Інше на тему: Переказ скорочено Герой нашого часу (Михайло Юрійович Лермонтов)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок