Головна Головна -> Інше українською -> Література -> Простір „авторового існування" в інтерпретації Василя Стуса

Простір „авторового існування" в інтерпретації Василя Стуса

Назва:
Простір „авторового існування" в інтерпретації Василя Стуса
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
10,73 KB
Завантажень:
169
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Простір „авторового існування" в інтерпретації Василя Стуса
Спроби дослідити Стуса-літературознавця, Стуса-філософа знаходяться досі в припочатковому стані, через те тут відкривається певний простір інтерпретацій, навіть якщо це стосується вже аналізованих Стусових статей про поезію шістдесятників "Серед грому і тиші"[1] та "Най будем щирі..." [2].
Думається, активне звертання Василя Стуса до літературної критики в першій половині 60-х років було викликане не тільки спробою знайти нішу в атмосфері неприйняття його офіційними колами як поета, але й потребою самовисловлення саме в тій царині літературного життя, яка давала можливість чіткого означення й формулювання філософсько-етичних засад художньої практики. Це було для нього своєрідним "дослідним майданчиком" для відточування як "сюжету думки", так і її логіки й глибини. Саме тому вже в перших, хай не зовсім вершинних літературно-критичних Стусових статтях, відчувається, за словами Івана Дзюби, "енергія і витонченість, часом — афористична сконцентрованість думки, а головне - висока мірка і незалежна оцінка, - риси, такі властиві Василеві Стусові як літературознавцеві та критикові"[3, 138].
Це було не так самоутвердження, як своєрідне самовіднаходження й апробація художньо-естетичних критеріїв, які знайшли свій розвиток і поглиблення в літературознавчих студіях про Павла Тичину, Максима Рильського, Р.М. Рільке, Гарсіа Лорку та ін.
Взагалі амплітуда сприйнятливості В.Стусом іншого - досить широка - від ґречного толерування й намагання вжитися у світ чужої душі, до цілковитого несприйняття й категоричного відкидання. Це можна пояснювати не тільки системою етико-художньої спорідненості чи неспорідненості, але й об'єктивною реальністю самого життя, яке з часом розмежувало шістдесятників "логікою вибору", позначившись певною мірою й на оцінках творчості окремих письменників .
Звертання В.Стуса до аналізу доробку сучасних йому поетів дало йому можливість артикулювати в літературній критиці 60-х таку назрілу проблему, як особистісний вимір художньої творчості, а значить - і проблему авторської самосвідомості.
"Аналізувати - означає виражати якусь річ чимось таким, чим вона сама не є. Проте будь-який аналіз є перекладом, розвитком у символах, уявленням, створеним завдяки тим точкам бачення (підкр. моє -Л.Т.), з яких зауважуємо сукупність зв'язків нового предмета, який досліджуємо, з іншими нам відомими предметами. Аналіз у своєму одвічне ненаситному прагненні пізнати предмет, навколо якого він приречений кружляти, нескінченно розмножує точки бачення (підкр. моє -Л.Т.), щоб доповнити неповний образ, невтомно змінює символи, щоб удосконалити недосконалий переклад. Отже, аналіз тягнеться у безмежність. А інтуїція, якщо вона можлива, є одним простим актом"[4, 57].
Для В.Стуса, аналітика якого, безперечно, орієнтувалася на інтуїтивізм, витворюючи органічну й гармонійну "співвіднесеність"[5], художній твір, наразі поетичний, це не тільки глибина "інтелектуального позначення", гармонія слів, образів, звуків, своєрідна поетична тканина, а досить широкий функціональний простір, який неодмінно захоплює в себе й феномен "я" автора з усім комплексом його етико-психологічних особливостей. При цьому феномен "я" усвідомлюється критиком як саморефлекторна здатність омислювати ті "правила, інформаційне опрацювання даних", створення яких є прерогативою розуму, й головним законом функціонування якого є свобода [6] як екзистенційна домінанта.
Через те аналіз поетичної творчості для В.Стуса - це насамперед увіходження в розуміння логіки авторового вибору, логіки його серця, намагання відчути динамічну природу "внутрішнього образу" автора, "криву напруги" його "я", простежити, як "поступово мужніє почуття громадянина-поета, що від обов'язково імперативного "ми" йде до усвідомлення свого добровільного індивідуального обов'язку" [1, 144]. Маючи, очевидно, інтуїтивне переконання в тому, що "в художньому творі присутня сама суть автора, і глибина твору, так би мовити вертикаль його, відповідає глибині авторської особистості" [7, 257], саме динаміку індивідуалізації художнього простору В.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Інше на тему: Простір „авторового існування" в інтерпретації Василя Стуса

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок