Головна Головна -> Інше українською -> Література -> Переказ скорочено Микола Вороний Інфанта

Переказ скорочено Микола Вороний Інфанта

Назва:
Переказ скорочено Микола Вороний Інфанта
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
3,12 KB
Завантажень:
308
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.4


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Микола Вороний
Інфанта
Різьблю свій сон... От ніби вчора ми
Зійшлись, — і стріча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осінні дерева.
Привертають увагу використані поетом оказіоналізми62, наприклад, «проміннострунний», «вогнелунний», «мрійно- тканий». Усі вони — складні прикметники, що мають дві твірні основи, які зазвичай не поєднуються за змістом. Такі оказіональні епітети у сполученні з означуваними словами створюють специфічні індивідуально-авторські образи.
Акордами проміннострунними
День хвилював і тихо гас.
Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.
У завивалі мрійнотканому
Дрімала синя далечинь, —
І от на обрії туманному
Замиготіла ваша тінь.
Дзвінкою чорною сильветою
Вона упала на емаль,
А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.
Ви йшли, як сон, як міф укоханий,
Що виринає з тьми століть.
Вітали вас — мій дух сполоханий,
Рум'яне сяйво і блакить.
Бриніли в серці домінантою
Чуття побожної хвали,
Коли величною інфантою
Ви поуз мене перейшли.
Ви усміхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей, —
І я схилився упокорено,
Діткнутий лезом двох мечей.
Освячений, в солодкій муці я
Був по той бік добра і зла...
А наді мною Революція
В червоній заграві пливла.
Блакитна панна
Своєрідна побудова вірша передбачає використання тавтології63 як основного художнього засобу.
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар
Попелястих, пелехатих.
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Поезія вирізняється специфічним способом римування: римуються перший, другий, п'ятий, сьомий рядки і третій, четвертий, шостий, восьмий.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгожданна, нездоланна...
Ось вона — Блакитна Панна!...
Гори, гай, луги, поля —
Їй виспівує: «Осанна!»
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»
А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
Променистою росою.
На квітках
Променистою росою.
І уже в душі моїй В сяйві мрій
В'ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
І сплітаються в гротески.
Голосні
І сплітаються в гротески.
Іванові Франкові
Відповідь на його Посланіе
La poesie n'a pas la verite pour
objet, elle n'a qu'elle-meme.
Charles Baudelaire
Hi, мій учителю і друже,
Про мене все це не байдуже.
Життя з його скаженим шалом,
З погонею за ідеалом,
З його стражданням і болінням
І невгамованим сумлінням,
Життя — се дві противні сили,
Що між собою в бій вступили.
Одна з них — велетень-гнобитель,
А друга — геній-визволитель;
Його двосічна гостра криця
Влучна, як з неба блискавиця;
Але і велетень могучий
В руці тримає меч блискучий?
Страшні, тяжкі його удари,
А ще страшніш таємні чари...
Як маю я його цуратись
Чи від ударів ухилятись? 0, ні!
Я, взявши в руки зброю,
Іду за генієм до бою.
[...]
І знаю я, що замість плати
Мене чекають кари, страти...
Та чи ж грізний удар обуха
Там, де буяє творчість духа?
Одна хвилина раювання
Там відкупляє всі страждання.
Бо то чуття свобідні, щирі
Бринять у святобливій лірі.
І прикро, як ураз зі мною
Стають, немовби теж до бою,
А справді для пихи своєї
З порожнім серцем фарисеї
І паперовими мечами
Вимахують над головами.
Хто кликав їх? Чого їм треба?
Чи хробакам потрібно неба?
Нехай ідуть всі ті нездари
На торговиці та базари
Нікчемний крам, дрібні вигоди —
От їх найвищії клейноди.
Але коли повсякчас битись,
То серце може озлобитись.
Охляти може, зачерствіти,
Зав'януть, як без сонця квіти.
Душа бажає скинуть пута,
Що в їх здавен вона закута,
Бажає ширшого простору —
Схопитись і злетіти вгору,
Життя брудне, житгя нікчемне
Забути і пізнать надземне.
Все неосяжне — охопити,
Незрозуміле — зрозуміти!
О, друже мій, то не дурниці. —
Всі ті щасливі небулиці
Про райських гурій, про нірвану,
Про землю ту обітовану.
Вони тягар життя скидають
І душу раєм надихають.
Чи все ж те розумом збагнути,
Що дасться серцеві відчути?
І чи можливо без утрати
Свобідний творчий дух скувати?
І хто Поезію — царицю
Посміє кинуть у в'язницю?
Хто вкаже шлях їй чи напрямок,
Коли вона не зносить рамок?
В ній всі краси кольори сяють,
В ній всі чуття і змисли грають!.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Переказ скорочено Микола Вороний Інфанта

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок