Головна Головна -> Інше українською -> Мовознавство -> Правописні проблеми кінця XX – початку XXI ст.

Правописні проблеми кінця XX – початку XXI ст.

Назва:
Правописні проблеми кінця XX – початку XXI ст.
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
18,77 KB
Завантажень:
7
Оцінка:
 
поточна оцінка 0.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 

Правописні проблеми кінця XX – початку XXI ст.
У 1918 році було надруковано «Найголовніші правила українського правопису, ухвалені Правописною комісією при Міністерстві освіти 24 травня 1918 р. в Києві». 17 січня 1919 року опубліковано «Головніші правила українського правопису» Автором праць був професор Київського університету І Огієнко. У «Головніших правилах українського правопису» уміщено 28 пунктів, що стосуються орфографії українських слів, і 12 пунктів, які регулюють написання іншомовних слів в українській мові. Ця праця була схвалена та затверджена урядом для використання на всій території України.
У 1921 р., доповнивши правопис І. Огієнка, український мовознавець Агатангел Кримський упорядкував «Найголовніші правила українського правопису». Вони охоплювали два розділи: правопис українських слів і правопис чужих слів. Це була перша українська орфографічна система, розроблена на кращих правописних традиціях східноукраїнських письменників. В основу принципу покладено фонетичний і морфологічний принципи. Та все ж ця праця не охопила всіх питань української орфографії, проте відіграла значну роль у її нормуванні.
У 1922 р. опубліковано «Правописні правила, прийняті Науковим товариством імені Т. Шевченка у Львові», наближені до «Найголовніших правил українського правопису», що стало значним кроком у розробленні єдиного правопису для всієї України.
Ці дві орфографічні системи не були досконалими, тому у 1925р. була створена комісія для впорядкування українського правопису під головуванням наркома освіти О. Шумського. Завданням комісії було опрацювання таких питань: правопис незмінної частини слова; флексії відмінюваних частин мови; правопис слів іншомовного походження; правопис власних назв; пунктуація; граматична термінологія; впорядкування української азбуки; укладання орфографічного словника правописних труднощів.
У травні 1928 р. в Харкові відбулася правописна конференція, яка схвалила новий, розширений український правописний кодекс. Мовознавці детально опрацювали орфографію, вперше унормували правила української пунктуації. «Український правопис» 1928 р. не тільки містив правила орфографії та пунктуації, а й кодифікував фонетичну й морфологічну структури української писемно-літературної мови. Він був побудований на компромісі: українські за походженням слова писалися згідно зі східноукраїнськими орфографічними традиціями, а запозичені – відповідно до західноукраїнських. Однак партійно-державне керівництво заборонило його.
Наступне видання правопису (1933) було зорієнтоване тільки на східноукраїнські правописні традиції і здійснене на засадах максимального наближення української мови до російської. У правила внесено приблизно 126 поправок, що суттєво змінювали українську мовну систему.
«Український правопис» 1933 р. потребував ґрунтовного доопрацювання. Цю роботу під керівництвом Леоніда Булаховського було завершено в 1945 р., а в 1946 видано «Український правопис». У цій орфографічній системі заборонені правила 1928 р. не відновлено. Деякі написання ще більше наближено до російського правопису.
Нова редакція «Український правопису» вийшла друком у 1960 р. і була чинною майже 30 років.
У 1990 р. опубліковано 3-ю редакцію «Український правопису». Зміни розробили А. Бурячок, С. Головащук, Г. Колесник.
Останнє видання «Український правопису» опубліковано 1993 р. У ньому уніфіковано написання власних назв, уточнено правила написання складних слів, переглянуто правопис іншомовних слів.
Хоч у перевидання «Український правопису» 1990 і 1993 років і внесено деякі позитивні зміни, однак не звернено уваги на ті правописні особливості, які в часи тоталітаризму було заборонено.
У липні 1999 року робоча група Національної правописної комісії під керівництвом В. Німчука підготувала «Український правопис. Проєкт найновішої редакції ». У ньому пропонується:
вживати літеру и на початку власне українських і засвоєних слів перед приголосними [н] та [р], вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень: інший, их, икати;
писати закінчення –и в родовому відмінку іменників III відміни жіночого роду, що закінчуються на –ть з попереднім приголосним: радости, чверти, а також у словах кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь;
вживати закінчення –и в родовому відмінку однини іменників IVвідміни, в яких при відмінюванні появляється -ен-: ім’я – іменини;
поширити «правило дев’ятки» на правопис власних назв іншомовного походження і на ті слова, які традиційно писалися в українській мові з і: Аристотель, Міссисипі, брати Гримм;
писати замість іа в словах іншомовного походження ія: матеріальний, геніальний;
писати з апострофом слова іншомовного походження типу б’юро, п’юре, б’юст, М’юнхен;
відмінювати іменники іншомовного походження на –о, крім тих, у яких перед о є інші голосні: бюро – бюра, кіно – кіна, але радіо, Маріо;
писати в запозичених загальних назвах тільки г незалежно від того [h] чи [g] вимовляють у мові-джерелі: гербарій,гіпотеза;
в антропонімах та похідних від них лексемах вживати г або ґ відповідно до звукового складу ([h] чи [g]) назв у мовах, із яких ці слова запозичено.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Правописні проблеми кінця XX – початку XXI ст.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок