Головна Головна -> Інше українською -> Література українська -> отдавали катрю

отдавали катрю

Назва:
отдавали катрю
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
24,96 KB
Завантажень:
6
Оцінка:
 
поточна оцінка 0.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 

Отдавали Катрю
Пізньої осені, як листя в садах уже опало й зосталося тільки на бузку та на вершечках тополь, а далеко над голими полями часом засинювало хмари, мов на сніг, до хутірського лавочника Степана Безверхого приїхала з Донбасу наймолодша з трьох дочок Катря й оголосила, що виходить заміж. Катря пробула в Донбасі десь із півроку - працювала в шахтарській їдальні чи то буфетницею, чи то офіціанткою,- отже, ніхто в хуторі, де все і про всіх знають, не сподівався, щоб вона отак швидко знайшла собі пару.
Батьків та доччина звістка не дуже втішила, проте й не засмутила вкрай, бо підхожих женихів серед хутірських хлопців було нерясно, а Катрі повернуло вже на третій десяток - як не шкода, а оддавати ж колись треба. Розпитували тільки, коли та де буде весілля, ким працює майбутній зять та який він із себе. Катря втомлено відповідала, що весілля бажано було б справити наступної неділі тут, на хуторі, бо тут їй веселіше буде - серед своїх як-не-як, що обранець її працює на шахті інженером-економістом, а про те, який він із себе, сказала:
- Приїде,- йому шахта дає «Волгу» на два дні,- самі побачите.
Мені подобається. А вам… Вам же, тату й мамо, з ним не жити.
Лагідненько сказала, одначе з такою недівочою печаллю в очах, що батьки зрозуміли: який би той хлопець не був, а розраювати дочку чи зволікати з весіллям не слід…
Катрю поклали спати у світлиці на її ще дівоцькому ліжку з горою подушок - мало не врівні з мальованим килимом на стіні. На тому килимі зі старої баєвої ковдри заїжджий маляр утнув синє кругле озеро, двох довгошиїх лебедів, що цілувалися дзьобами, і все те обсадив великими червоними й жовтими квітками - теж круглими.
У світлиці було чисто й затишно, як буває тільки в хатах, де не сини, а дочки. На стінах, запнуті рушниками, висіли портрети всіх трьох Степанових дівчат - тонколиких, кучерявих, з трошки наполоханими очима: видно, що фотографувалися уперше в житті. Вони були схожі одна на одну, як близнюки, може, тому, що фотограф-портретист із Полтави підмалював їхні брови усім однаково
- рівно.
Катря блукала поглядом од портрета до портрета, замріяно
усміхалася, тоді сказала до батька й матері, що рядочком сиділи на лаві проти ліжка й журно дивилися на дочку:
- Він нічого. Тільки строгий і неговіркий. Ви, як він приїде, не
дуже з ним розбалакуйте, бо ще щось не так скажете… Це я прошу.
Степан на те промовчав, тільки метушливіше, ніж завжди, обмацав кишені, шукаючи цигарок, а Степаниха сказала тихо:
- Та що ж ми - вороги своїй дитині? Якось догодимо.
Коли дочка задрімала, старі тихо вийшли в хатину й посідали на
теплій лежанці так само рядочком, як сиділи в світлиці. Довго мовчали. Степаниха зітхала, а Степан курив. Тоді сказав:
- Видно ж і штука!
- Та вже який трапився,-сумно одказала Степаниха. Світла не вмикали. Степаниха навпомацки послала постіль - собі
на залізному ліжку, що горіло у війну, проте ще держалося, чоловікові
- на лежанці; Степан тим часом пішов до корови, укинув у ясла оберемочок сіна, щось бурмочучи сердито, тоді ні з сього ні з того увірвав корову навильником по боку і сказав сердито:
- Повернись, стерво с-собаче! - І враз йому одлягло од серця, стало шкода і корови, і жінки, що все вміла терпіти й ніколи не сварилася, а тільки зітхала, і дочки - останньої втіхи своєї. Думалося, приведе у двір доброго парубка, хазяїна молодого, та й: житимуть на всьому готовому, для них-таки приробленому, а їм із жінкою буде до кого на старості голову прихилити, бо старші дочки, теж не дочекавшись сватів у хату, поїхали шукати свого щастя - одна в Сибір, по вербовці, друга на цілину. Їхали ненадовго, а зосталися назавжди. Повиходили заміж, обквітчалися дітьми, тепер тільки листи вряди-годи шлють та дописують в кінці «Досвидания. Цілуємо вас, папа й мама, сім’я Андрєєвих». Це старша. А середульша, лагідніша вдачею: «Цілуємо вас, дорогосенькі таточку й мамочко, сім’я Євтушенкових». Приїздили якось із дітками й чоловіками. Нічого хлопці.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Інше на тему: отдавали катрю

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок