Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Філософське сприйняття буття в ліриці Ліни Костенко

Твір Філософське сприйняття буття в ліриці Ліни Костенко

Назва:
Твір Філософське сприйняття буття в ліриці Ліни Костенко
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
2,84 KB
Завантажень:
437
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Філософське сприйняття буття в ліриці Ліни Костенко
Поезії Ліни Костенко западають у душу з першого разу, та й потім їх хочеться перечитувати знов і знов. її твори вважають класикою української літератури. Дочка епохи шістдесятих сказала своє глибоке слово у світі, де, здається, вже все було сказано багато разів. У своїй творчості вона торкнулась багатьох тем: це і вічні духовні цінності, традиційність народних характерів, і краса рідного краю, і сутність поетичного мистецтва, і, звичайно, кохання. І все це поетка пропустила через свою жіночу, але на диво мужню душу. Її поезія дуже афористична, кожен новий рядок відкриває якийсь новий зміст, якийсь сповнений глибокого змісту новий поворот.
Дуже важливою для Л. Костенко є тема творчості, немає сумнівів, що для неї поезія — це дійсно «безсмертний дотик до душі». У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» поринаєш у світ поета, для котрого важливо сказати своє слово у вирії чужих, вже сказаних раніш. Бо вже все було:
Все повторялось: і краса, Й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Вже мільярди людей пережили, здається, однакові почуття, казали про це однаковими словами, а митцю потрібно їх «вимовити вперше»! І страшні ці слова, «коли не знаєш, з чого їх почать», навіть для такого талановитого автора, як Ліна Костенко. А коли читаєш, то вони здаються такими органічно самобутніми, неначе без усякої муки ллються з серця.
Важко розділити її вірші на громадські та ліричні, настільки тісно переплетені різні мотиви, настільки органічним є філософське осмислення життя у всій його складності. І ось на дотику пера з'являється цілий світ. Цілий світ одкровення, найпотаємніших куточків душі, тонких, вишуканих почуттів. Любов... Не може не захоплювати ставлення Ліни Костенко до цього одвічного почуття: шляхетне звернення до коханого на Ви, делікатність, породжена власною гідністю. Смуток та печаль переплетені зі «спомином пресвітлим». Бо кохання — це найбільший самовияв людини, це — на все життя: якщо вже було, то залишило глибокий слід у душі, у серці, назавжди залишилось у пам'яті. Це почуття сповнене пристрасті, її героїня кохає до нестями, «до оніміння, до стогону, до сліз». Вона любить усім своїм єством, палко, «без вороття» «на все своє життя»! Буде це кохання взаємним чи ні, але завжди воно духовно підіймає особистість, навчає цінувати кожну мить життя. Її жінка живе в нашому нелегкому, суперечливому світі. Стан її душі змінюється — від смутку до радості, від упокорення до палкості, вона відкрита життю, щастю, коханню.
Завжди любов і життя Ліна Костенко сприймає через образи рідної природи. І тут завжди інтимна лірика тісно переплетена з пейзажною лірикою. Сам білий світ порівнюється з березою:
Цей білий світ — березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам.
Під дотиком її пера оживає виразна картина, читача огортають пахощі м'яти, ладану, любистку. Людина, її відчуття віддзеркалюються у символічних образах. Так, у вірші «Хай буде легко. Дотиком пера...» на вік героїні, що багато пережила у житті, натякають такі рядки:
Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом.
А з юною палкістю героїні «Недумано, негадано...» перекликається спомин: «Де вечір пахне м'ятою, аж холодно джмелю...»
У вірші «Українське альфреско» узагальнений образ природи України є тим тлом, на якому розгорнуто філософське осмислення життя — від дитинства з його першою казкою до старості. Де краса навколишнього світу відтіняє біль за втраченим минулим. І щемить серце, коли читаєш про самотню старість, про добрих людей, які пройшли життя, але ще здатні на любов, на створення краси. Хоча «стомлений лелека спускається на хлів», але немає в них дітей, онуків, і не можуть вони їм віддати ту любов, те тепло. І одаровують вони теплом чужих діточок, бо своїх Бог не дав, а, можливо, й були вони, та пішли з життя. І так сумно стає від цих рядків:
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки. А потім довго-довго на призьбі ще сидять. Я знаю, дід та баба — це коли є онуки, а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Філософське сприйняття буття в ліриці Ліни Костенко

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок