Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Інтимна лірика Дмитра Павличка

Твір Інтимна лірика Дмитра Павличка

Назва:
Твір Інтимна лірика Дмитра Павличка
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
2,88 KB
Завантажень:
340
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Інтимна лірика Дмитра Павличка
Це високе почуття оспівували митці всіх країн та епох. Любов — то дарунок Божий людині. А може, це і особливий дар, талант душі? Бо не кожному дається однаковою мірою. Лише чиста, світла душа здатна до великої, справжньої любові. Тож який треба мати талант, щоб висловити це незбагненне, найпотаємніше з почуттів! Для цього треба бути поетом від Бога. Саме таким є майстер українського поетичного слова Дмитро Павличко. У своїй інтимної ліриці він оспівав кохання як почуття, що гарантує вічну тривалість життя, невпинне оновлення всієї природи.
Багато віршів поета, пронизаних виразним ліричним струменем, було покладено на музику. Одна з найпопулярніших пісень, що стала вже народною, має символічну назву, — «Два кольори». У основі її — українська фольклорна традиція. Найпоширеніше в народній вишивці поєднання кольорів, червоного і чорного, символізує суть людського життя, єдність радості й туги, життя і смерті:
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Символізм цих кольорів часто використовує Павличко у своїй інтимній ліриці: збірках «Таємниця твого обличчя», «Гранослов», «Сонети подільської осені», в циклі «Пахощі хвої». Червоне — то стигла пшениця, сонячний промінь, пульсуюча кров, правдива любов; чорне — туга, зрада, розлука. Звичайно, не тільки цими яскравими кольорами насичена художня палітра поета. Вона насичена різними тонами й півтонами, які пов'язуються із психологічним станом людини і передають сум'яття почуттів, суперечливість, мінливість настроїв.
Золотий колір хліба Павличко поширює на людське кохання, бо любов подібна до природи у своїй вічній молодості:
...Та я змовчав. Я йшов покірно,
Бо я любив тебе надмірно.
Але мені тоді здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптали так необережно.
Глибока душевна драма ліричного героя цієї поезії спричинена бездушністю його коханої. Чи може бути гармонія у стосунках людей з різними системами життєвих цінностей? Дівчині з її легковажністю, байдужістю, духовною порожнечею ніколи не зрозуміти моральних принципів юнака, не осягнути його благородної, красивої, вразливої душі, яка глибоко страждає від цієї дисгармонії.
Червоний колір іноді вплітається в художню канву творів про нерозділену любов. Ліричний герой поезії «Ніч була ясна, я стежками біг...» піймав зірку для своєї коханої, але то було лише «мертвої зорі неживе крило», об яке юнак поранив долоню: «Ах, моя рука — мов червоний мак». Образ червоного маку уособлює красу естетичного переживання любові. Пекучий біль пройде, загояться рани серця, а кохання житиме вічно, піднесши оновлену душу до недосяжних вершин краси і творчості. Ця думка звучить і у вірші «Я стужився, мила, за тобою», де народнопоетичний образ явора використано поетом для створення власного символу:
Він не знає, що надійдуть люди,
Зміряють його на поруби,
Розітнуть йому печальні груди,
Скрипку зроблять із його журби.
Митець здатний піднестися над власним болем, осягнути плинність життя з його турботами, стражданнями і увічнити прекрасну мить любові, яка, можливо, і становить сенс людського буття.
Тема кохання у вірші «Весілля» поєднується з ідеєю спадкоємності духовних традицій нашого народу. Тут автор знову звертається до фольклорної символіки червоного кольору та вишитих рушників:
Злітають із прадавніх рушників,
На щастя звінчаних, червоні птиці,
І рідна пісня, як бджола з косиці,
Бере з душі напої для віків.
Єднання закоханих сердець — це місток від покоління до покоління, ствердження вічності життя, невмирущості духовного підґрунтя народу.
Ліричний герой інтимної лірики Павличка намагається вгадати риси своєї коханої в кожному жіночому образі. Він бачить її в картині Чурльоніса, впізнає в старовинній болгарській іконі. У цих віршах поет оспівує нетлінність краси і жіночості. Жінка — символ материнського начала, сили життя і вічного відродження.
То чи вдалося Дмитру Павличкові збагнути таємницю обличчя любові? Так, його прекрасні витончені риси проступають в окремих творах поета, та все ж те дивовижне обличчя закрите ніжним серпанком вуалі.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Інтимна лірика Дмитра Павличка

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок