Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір «Лебедина зграя» Василя Земляка як зразок «химерної прози»

Твір «Лебедина зграя» Василя Земляка як зразок «химерної прози»

Назва:
Твір «Лебедина зграя» Василя Земляка як зразок «химерної прози»
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
3,29 KB
Завантажень:
331
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
«Лебедина зграя» Василя Земляка як зразок «химерної прози»
У шістдесятих роках XX ст. в українській літературі виникла опозиція диктатурі методу соцреалізму. Однією з найбільш помітних течій була так звана «химерна проза», яка насміхалася з офіційно узаконених догм, зведення особистості до стандарту, фальшивої патетики, видобувала з надр народної пам'яті дотепне слово. Її ознаки: запозичення стильових рис бароко, емоційність, експресивність, поєднання реального з міфологічним, часово-просторові зміщення, химерні метаморфози героїв. Серед письменників, які прагнули не стилізувати, а сягнути змістових глибин народнопоетичного світобачення, виділяється Василь Земляк зі своїм твором «Лебедина зграя», де елементи народної сміхової культури становлять одне з головних джерел «химерності».
Уже перші рядки роману настроюють на іронічний тон, відразу відчувається символіка образів — українське село початку 1920-х років має назву Вавилон. У той час, коли точилася смертельна «класова» боротьба та виникали комуни, рядове село з нерядовою назвою ніби уособило в собі глобальні історичні проблеми. Культурні вітри віють звідусіль, ідеологічні бурі збивають з ніг, усе перемішується — реалістичне з фантастичним, народне з модерновим, все то зливається, то протистоїть одне одному. Мова йде про перші кроки колективізації в українському селі. Події зумовлюються змаганням двох сил, породжених як соціальною, так і історичною реалією. З одного боку — селяни, які сприйняли нове та об'єднались у комуну. З іншого — багатії: Бубели, Гусаки, Раденькі, що розбагатіли власною працею; Пав люк, який надірвався, грабуючи панську кузню. Вони цього нового не можуть прийняти, бо це руйнує не тільки їх світобачення, це нове, — руйнує самі їх життя. Але все так зв'язано, так споріднено: брати Соколики пішли брат проти брата, Петро Джура переходить на інший бік, зі стану бунтарів виходять Скоромний із синами та Везкоровайні. Дивак-трунар, який завше ходить зі своїм цапом Фабіаном — особлива постать. Як і кожний справжній філософ, Левко Хоробрий намагається залишитись осторонь, але це йому, звичайно, не вдається. Тут все значуще, глибоке, практично немає другорядних персонажів — кожен на своєму місці живе об'ємно, яскраво. Навіть ті, що з'являються на сторінках епізодично — Андріян, Орфей Кожушний, лікар-«марсіянин», Тихон Пелехатий, Отченашка — вимальовані опукло, живо. Що вже казати про Данька та Лук'яна, Даринку, Явтуха Голого з його Прісею, Кіндрата Вубелю з Парфеною, Клима Синицю, Пилипа Македонського! Ніякої «соцреалістичної» стандартності! Виразні характери, розмаїття соціально-психологічних типажів, — кожен думає по-своєму, кожен говорить своє, кожен діє за велінням своєї, і тільки своєї природи. Кожен говорить на «своїй мові», але взяті разом вони створюють ту цілісність, ім'я якої — український народ, народ у всьому своєму багатоголоссі. Взагалі, немає ніякої однозначності, однобокості. Під час панування комуністичної ідеології, коли письменник був вимушений дотримувати певні правила, це було справжнім подвигом. Багатії мають свою «правду»: тяжкою працею заробили вони свій достаток, та й дуже вони люблять свій Вавилон, бо своїми руками викохали, виплекали його. Але до кінця співчувати їм заважає те, що вони зовсім безжальні — на своєму шляху в прямому розумінні «йдуть по трупах».
Але й бідняки, що згуртувались у комуну, теж не ідеальні — Боніфацій нікому в житті не зробив добра, «рокова» Мальва зовсім не відчуває любові до рідного села, Рубан без співчуття вирішує долі інших, вносячи їх до списку на виселення. Жорстоке життя у Вавилоні на зламі епох: гине поет Володя Яворський, гине вітряний сторож, у якого «все вже позаду», вбивають Боніфація, не жаліють його жінку Зосю з малим на руках. То й уже не дивує, що коли вибухнув бунт, то розстрілюють і правих, і винуватих. «Не треба крові! Не треба!» — кричали жінки. І можна лише здогадуватися, до яких ще трагедій дійшло б, якби «в діло» не встряли таки жінки, які підручними засобами врятували чоловіків.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір «Лебедина зграя» Василя Земляка як зразок «химерної прози»

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок