Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Народження особистості в п’єсі «Пігмаліон» Бернарда Шоу (відгук на виставу)

Твір Народження особистості в п’єсі «Пігмаліон» Бернарда Шоу (відгук на виставу)

Назва:
Твір Народження особистості в п’єсі «Пігмаліон» Бернарда Шоу (відгук на виставу)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
3,57 KB
Завантажень:
60
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Народження особистості в п'єсі «Пігмаліон» Бернарда Шоу
(відгук на виставу)
Мрія — це друге життя.
Народна мудрість
Бернард Шоу — відомий англо-ірландський драматург, який написав свою п'єсу (точніше — «роман у п'яти діях») майже століття тому. Але твір настільки легко сприймається, що не відчуваєш цієї часової відстані. Ні герої, ні їхні проблеми, ні їхня мова не здаються старомодними чи незрозумілими. Навпаки, усе, що відбувається з героями, досить сучасно й актуально. Бернард Шоу знайшов тему, яка, напевне, є вічною: як людина стає людиною. По суті, письменник саме цю проблему витяг на перший план та показав і тодішнім англійцям, і нам, що кожна людина має право на освіту, на розвиток таланту, на повагу інших людей. Якщо люди мають рівні права й можливості, то вони можуть розвивати себе, розкривати свої таланти та досягати вершин. Саме такою дівчиною, яка чогось прагне, до чогось тягнеться, є Еліза Дуліттл. Цю бідну вуличну квіткарку витяг із бруду не тільки професор Хіггінс, який навчив її правильно розмовляти, але ще її власна праця, наполегливість, мрія. А мрія — це друге життя, як кажуть люди.
Знаєте, театр — це теж друге життя. Ну що б, здавалося, театр? Приміщення, повз яке ми хоча б раз у місяць проходимо. Нічого особливого. Але варто переступити поріг театру, здати в гардероб свої речі, як раптом наступають зміни. Потрапляєш в інший світ. Починаєш жити за новими правилами. «Леді і джентльмени! Будь ласка, вимкніть ваші телефони!» — м'яко зазвучав голос перед виставою, і ми відчули, що ми леді і джентльмени, що потрапили в Лондон 1912 року. Декорації театру, де відбувалася вистава, відтворювали англійську столицю зі старовинними будинками, ліхтарями, портиком церкви святого Павла і лондонцями, одягненими так, як одягалися люди майже сто років тому. Йде дощ. Люди під парасольками. Саме так завжди уявляється Лондон — із туманами, дощами. Недаремно ж Англію називають туманним Альбіоном. Виставу можна назвати феєричним шоу за Шоу: тут і пісні, і гумор, і легка іронія, і жестикуляція, і міміка артистів, і їхня невимушена, природна гра — все це разом просто приголомшує. Приємно приголомшує. І якщо у когось виникали думки, що після антракту можна буде вже потихеньку зникнути (може, вчителька не помітить відсутності), то ці думки вже не приходили в голову. Після першої дії ми всі з нетерпінням чекали продовження вистави.
Еліза з'явилася перед глядачем і справді нечепурною, брудною «нетіпахою», недарма її професор назвав розчавленою капустиною та ганьбою англійської мови. «А шо я такого сказала?», «Я поїду на ваших таксях додому!» — так запросто «балакає» Еліза. До речі, у першій дії тексту автор її навіть імені не дав — вона просто дівчина або квіткарка. Але згодом вона починає змінюватися, перетворюватися на іншу людину, поступово стає особистістю. Акторам театру вдалося втілити цей задум Шоу. Спочатку Еліза постає перед глядачами як лялька, і такою ж вона приходить до професора, щоб брати уроки. Лялька змінює одяг, поступово стає охайнішою, навчається поведінки, мови. І зрештою, після прийому на балу, де її прийняли за угорську королівну, вона починає виходити зі своєї «соціальної маски». Еліза ніби скидає з себе личину, яку носила все своє життя, і народжується дівчина з власною думкою й гідністю. Спочатку ставишся до Елізи так само, як професор Хіггінс: без особливої поваги. Але поступово симпатії переходять до Елізи: вона багато працює (особливо смішно, як чоловіки злякалися, що це якийсь пес уночі виє, а то Еліза вчила дифтонги),#їй вдається-таки здолати кляті скоромовки («Карл у Клари украв коралі, а Клара у Карла украла кларнет»), навчитися розрізняти різні букви та звуки (непросто далася «чашка чаю»). Акторка, яка грає Елізу, і співає, і танцює, і має дуже гарну пластику. Режисер показав нам її внутрішній стан, її красу раніше, ніж це помітив Хіггінс. У танці, в співі Еліза розкрилася перед нами як людина. Напевне, таким був режисерський розрахунок. Тепер ми, глядачі, стали іншими.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Народження особистості в п’єсі «Пігмаліон» Бернарда Шоу (відгук на виставу)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок