Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Суперечливий образ Анни Кареніної в однойменному романі Льва Толстого (сповідь автора)

Твір Суперечливий образ Анни Кареніної в однойменному романі Льва Толстого (сповідь автора)

Назва:
Твір Суперечливий образ Анни Кареніної в однойменному романі Льва Толстого (сповідь автора)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
3,55 KB
Завантажень:
377
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Суперечливий образ Анни Кареніної в однойменному романі Льва Толстого (сповідь автора)
Кажуть, що зрозуміти — це пробачити... Хто, як не я — автор, «родитель» своєї героїні, мав би краще зрозуміти народжену мною? Я зрозумів свою героїню, свою Анну, але простити не зміг. Люблю її усім серцем, душа болить за неї, плачу разом із нею над її дитиною, над коханням, над заплутаним життям, але суд над нею має вершити тільки Всевишній і її власна душа. Покарання — це не те, що стається з твоїм тілом, найважливіше покарання — те, яке відбувається з кожним із нас усередині, воно йде від самої людини. «О как убийственно мы любим, Как в буйной слепоте страстей Мы то всего вернее губим, Что сердцу нашему милей», — як точно сказав Федір Тютчев! Це мій улюблений поет. Він у віршах та у своему житті це відчув. Втратив він свою Денисьєву, втратив. А чому? Може таки правий я: треба берегти своє, дане Богом, берегти шлюб, свою дружину, дітей. Бо шлюби вершаться на небесах. Людина ж гордовита та має багато похоті. Не може подолати свої пристрасті, потяги, інстинкти — і зрештою, розплачується за це.
У романі «Анна Кареніна» я понад усе любив «мисль сімейну». У «Війні і мирі» на першому плані була «мисль народна». Саме тоді ми одружилися з Софією Андріївною — заклали сімейну основу. Якби не вона, моя кохана дружина, мені б не так просто було написати цей роман. Але завдяки нашому подружньому щастю я був переповнений легкості, натхнення. Писалося швидко, зупинятися не хотілося. Софія завжди допомагала мені: уважно слухала, переписувала начисто мої чернетки. Ще тоді я зрозумів — ось вона, основа життя, основа людського щастя. Якщо кожна родина буде щасливою, буде берегти своє родинне гніздо, і так буде скрізь, по всій землі, то увесь світ стане сповненим щастя й гармонії. Ми, люди, як отой бджолиний рій: кожна маленька бджілочка несе малесеньку частку нектару до своїх сот, але зрештою ми маємо мед. Здається, бджоли трудяться тільки для себе, але, як бачимо, приносять радість і здоров'я нам, людям. Звичайно, щасливе сімейне щастя не має робити людину такою, щоб її не хвилювали якісь загальнолюдські, соціальні, філософські питання. Усе це повинно мати місце, бо ми — люди.
Свій роман «Анна Кареніна» я розпочинаю словами: «Усі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещасна по-своєму». Будинок роману потрібно збудувати, і я роблю міцний остов — є чим пишатися! Якщо короткозорі думають, що я хотів описати тільки те, як обідає Облонський, які плечі у Кареніної, то вони помиляються. У всьому, що я писав, є потреба це робити, усі думки, сюжетні сцени зв'язані, скріплені, сплетені між собою, інакше споруда роману розпадеться — зруйнується дім. Ось Анна, вона прекрасна у своєму простому чорному платті, чарівні її повні руки з коштовними браслетами, чарівна шия з намистом білосніжних перлів, чарівні легкі рухи маленьких ніг і рук, чарівне це обличчя в його живості. Але щось жорстоке й жахливе вже витає над нею, воно є в ній самій. Вронський кожного разу, схиляючи до неї голову в розмові, ніби хоче захистити її, врятувати, та не знає, як це можна зробити. Кожна зустріч із Вронським оточена трагедією: тут, на вокзалі під колесами потягу гине чоловік, потім їхня зустріч відбувається у снігову заметіль — усе крутиться в якомусь страшенному трагічному вихорі. І от Анна втяглася в цей вир, вона вже не знає, що з нею відбувається, але й не може себе зупинити. Так, це фатальне кохання, любов з першого погляду. Але ж якщо це так прекрасно, то чому жінка почуває себе незатишно, їй ніби соромно за те, що відбувається між нею і Вронським? Вона намагається навести лад у родині брата, а сама є такою самою, як Стіва. Тому й виникає в Анни сором. Крім того, вона заміжня, у неї є син, а ще — у Вронського теж є особливі стосунки з Кіті. Анна, дивлячись на Вронського, крім почуття кохання, відчувала ще більше приниження, огиду від того, що не могла встояти проти цієї облуди. Заради егоїстичного почуття Анна йде від рідного сина, свою материнську ласку вона віддає Вронському, і коли народжується від їхнього кохання маленьке дитя, — любові до дівчинки немає: Анна себе спустошила, витратила.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Суперечливий образ Анни Кареніної в однойменному романі Льва Толстого (сповідь автора)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок