Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Дзвони тривоги (за романом О. Гончара «Собор»)

Твір Дзвони тривоги (за романом О. Гончара «Собор»)

Назва:
Твір Дзвони тривоги (за романом О. Гончара «Собор»)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
3,53 KB
Завантажень:
264
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Дзвони тривоги
(за романом О. Гончара «Собор»)
Двадцяте століття принципово відрізняється від попередніх.
Століття страшних пошестей, чуми, мору — століття чотирнадця-те — вважалося апокаліптичним. Мор косив народи. Але для решти вцілілих залишились багатства землі і чисті води — там не було прима-ри екологічної катастрофи і не було такого знедуховлення людини, яке спіткало двадцяте століття, коли безбожна держава переступила навіть через людину.
Людина втратила дарований Богом мир душі. Тепер ця розчавлена і розбещена душа хоче чимось затамувати розпалену спрагу.
Якщо поміркувати, то дар життя — це і дар оновлення. І хоч як би скалічений був чоловік, його можна і треба лікувати — в надії поверну-ти йому подобу Божу. Тайна творіння несе в собі тайну воскресіння...
Дзвони тривоги...
Своєчасним дзвоном тривоги є роман О. Гончара «Собор», в якому автор досліджує головну суперечність життя і порушує питання гар-монійності в розвитку людської особистості.
Собор, збудований запорізькими козаками,— архітектурний шедевр, що символізує вічний потяг людства до краси. Але занедбано собор, занедбано цвинтар, занедбано пам'ять про козацтво, про славну За-порізьку Січ, про національні святині. Зник дух України, а українська мова замінена безбарвним суржиком.
Олесь Гончар говорить про агресивну руйнівну силу зла, бо знає, що знищувати легше, ніж творити, зло — агресивне, добро виступає переважно в скромних строях. Зло ніколи не асоціюється з творін-ням, тоді як у самій природі добра закладена енергія життєутвердження, прагнення вічності, натхнення та ідеал прекрасного. Тому провідним образом роману й водночас символом духовного начала, безперечно, є собор. Мовчазно судить собор сучасність з позицій національної, історичної пам'яті. Не випадково автор змальовує цю споруду як живу істоту («Вночі собор молодіє. Зморщок часу на ньому не видно...»). Не випадкова й думка Миколи Баглая, що якби до зем-лі наблизилися інопланетяни, то найперше, може, їх вразили б саме собори... «ідеальним суголоссям думки і матеріалу», «тайною своїх пропорцій...».
Гуманістична концепція у творі будується на гідному людині «праг-ненні вдосконалювати свій дух, увічнюватись в праці, в творіннях своїх». Микола Баглай «технократу» Геннадієві зауважує, що людина буває великою в праці, коли творить світ щастя людського.
Навіть інопланетян вразили б собори, тож чому так злочинно бай-дужі до всього, що підносить людину, самі земляни?
Тяжка духовна недуга позначила суспільство. Хворіють нею і старі, і молоді. Один з персонажів роману, старий учитель Хома Романович, говорить про носіїв цієї «хвороби»: «Оце ті, що без соборів у душі»... Іншими словами, ті, що втратили віру.
У всі часи люди по-різному ставилися до життя, до духовних та матеріальних цінностей, йшли неоднаковими шляхами до неоднакової мети. Але неодмінно всім потрібна була віра. Без віри людина втрачає ту життєву опору, яка дає сили й робить її існування осмисленим. Ця думка постійно звучить на сторінках роману Олеся Гончара.
Що може чекати людей, які створили в соборі склад комбікорму? «Що буде з нами? З людьми, з заводами, з соборами? Що буде з то-бою, рудий молочаю?» — такі питання ставить у романі мисляча люди-на Микола Баглай. Владолюбство, батькопродавство таких, як Лобода, і тих, хто не руйнує сам, але до всього байдужий, створить пустелю. Тривога автора «Собору» набуває планетарного масштабу.
Хто має протистояти таким, як Лобода, що носять у собі «некеровану реакцію розпаду, опошлення, охамлення всього, що має духовний смисл і виразну індивідуальність».
Протистоять у «Соборі» Лободі і «лободівщині» народ і історія. Це дуже важливо. Гончар, по суті, першим з українських письменників зумів так мудро поєднати два поняття: народ і історію. Доказом цього є голос козацького минулого в романі. Це відверте й пряме орієнтування на де-мократичну спадщину першої козацької республіки — Запорізьку Січ.
Образ народу в романі поданий через молодих героїв: красивого душею Миколу Баглая, знеславлену тупими вбивцями краси Єльку, Віруньку та Івана Баглая.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Дзвони тривоги (за романом О. Гончара «Собор»)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок