Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Василь Стефаник — новеліст

Твір Василь Стефаник — новеліст

Назва:
Твір Василь Стефаник — новеліст
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
3,75 KB
Завантажень:
419
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Василь Стефаник — новеліст
Новела для літератури здається простим і доступним жанром, та все ж майстрів не так багато. Серед них найпомітніша постать — це Василь Стефаник. Новели Стефаника — вражаючі. Бо здається, що це — не художній вимисел; це сприймається як репортаж із місця подій. Він писав реалістичні твори, а тому вони були страшними у своїй реальності. Не можна назвати жодного письменника, щоб-писав настільки лаконічно, як Стефаник. Часто цього лаконізму бракує сучасним письменникам, і вони вдаються до багатослівної описовості.
Інколи думаєш: де ж ви були, пане Василю, у 33-му? Ось чий би талант знадобився, щоб описати ті страхіття, які пережили люди. Та кожний письменник не вибирає собі епохи, він приходить зі своєю місією саме тоді й саме в той час, який він повинен описати та залишити для нащадків. Особистість письменника викристалізовується в якихось значущих і важливих подіях його дитинства чи юності. Василь Стефаник згадує про той момент із своєї юності, коли він відчув приниження власної гідності через насмішки паничів над його мовою. І хто зна, чи мали б ми сьогодні такого геніального письменника, якби не оте бурхливо пережите почуття образи й приниження.
Новели Василя Стефаника читати страшно... Він пише про голодних дітей, які чекають тата й просять шматочок хліба (новела «Новина»). А батько з відчаю вирішив утопити дітей, бо йому несила дивитися в їхні очі. А я не можу позбутися відчуття того, що він описав Голодомор 33-го року. Невже у всіх страхіттях часу — вираз голодних дитячих очей? Мабуть, що так, бо діти — найнезахищеніша категорія суспільства, вони страждають найбільше, бо чекають захисту від дорослих. Як ставитись до такого батька, що надумав утопити своїх дітей? Засуджувати? Так, це напрошується відразу, бо моя прабабуся розповідала про Голодомор, вона говорила і про жахи того періоду, але й були серед тих розповідей такі, які вразили мене жертовністю батьків заради порятунку дітей. Багато було таких розповідей. Тож засуджувати? Не можу. Бо в моїй уяві постає напівбожевільний чоловік, який у відчаї не розуміє, що відбувається навколо, він не може до кінця збагнути своїх вчинків. Тієї страшної миті, коли він прийняв для себе таке жахливе рішення, у нього немає Бога в душі, хоча, мабуть, був набожним чоловіком. Тож виникає думка, що це вже не зовсім людина, а щось зовні схоже на людину, але вчинки на рівні людиноподібних інстинктів. Це жахливо, бо так було...
Тим-то новела як жанр і не втратила своєї актуальності. Тільки ось сучасні новелісти чомусь мовчать. А їм було б що сказати про сучасний світ.
Камінний хрест як художній символ трагізму життя українського селянина-бідняка в новелі Василя Стефаника «Камінний хрест»
Василь Стефаник — трагік у сприйнятті життя, стиль його творів гранично напружений, рельєфний, ніби біль, що вилився в слова. Ці характерні риси його творчості притаманні й відомій новелі «Камінний хрест», яку сам автор називав своєю «сердечною роботою».
Головний герой новели Іван Дідух усе життя тяжко працював, щоб перетворити горб землі, який єдиний дістався йому у спадок, у родюче поле. Він запрягав себе поряд із конем, робив більше й важче від нього, що, зрештою, перетворило самого Дідуха на такий же горб — скалічену непосильною працею людину. Зрозуміло, що не з власного бажання й не від гарного життя старий Дідух виїздить до Канади. Упродовж двох років дружина й діти напосідали на нього, доки не вирвали згоду.
Основна подія, зображена в новелі, — це виїзд родини Дідуха за океан. Для Івана це рівнозначно смерті. У нього важке передчуття. Дідух робить камінний хрест, вибиває на ньому своє й жінчине ймення і встановлює на тому горбі, що весь вік його мучив, але був рідним. Іван Дідух залишає тут свою душу. Прощаючись із селом, він просить сусідів справити по ньому поминки, а дружині, яка ще сподівалася кращого життя за океаном, говорить: «Аді видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!» Цим зіставленням Канади з могилою автор показує еміграцію як протиприродне явище, що призводить лише до горя.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Василь Стефаник — новеліст

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок