Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Ув'язнена лiрика поетiв Харкiвщини

Ув'язнена лiрика поетiв Харкiвщини

Назва:
Ув'язнена лiрика поетiв Харкiвщини
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
6,48 KB
Завантажень:
19
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Воно жило i в боротьбi,

I в муках рабського терпiння,

Та не зневiрилось в собi -

Моє трагiчне поколiння.

/ I. Гнатюк /

Донедавна ми бiльше говорили про великий талант великих творцiв - письменникiв-класикiв української лiтератури, про їхнє життя - боротьбу за краще майбутнє для народу України.

А зараз нам вiдкрилась ще одна надзвичайно трагiчна i водночас героїчна сторiнка в нашiй лiтературi. Ми можемо не ховаючись прочитати поетичнi рядки сучасних поетiв, справжнiх лицарiв духу, якi зазнали переслiдувань, морального терору й полiтичних репресiй у роки комунiстично-кагебiстської сваволi. Їх немало i вiдомих, i маловiдомих. Ми ж подiлимося враженнями вiд читання лiричних творiв ув'язнених поетiв Харкiвщини. Ось цi iмена: Василь Iванович Боровий, Володимир Пасiчник, Вiталiй Полiщук, Володимир Свiдзiнський, Iван Свiтличний, Микола Шатилов. Вони були тими i серед тих, хто був вигнаний за правду, тими, кого ганьбили, гнали i облудно на них наговорювали всяке лихе слово. Вони ж знали, що без самозречення i жертовностi не зберегти нi власну душу, нi душу свого народу. I йшли до кiнця.

I тепер, коли ми потроху пiдводимось з колiн, не забуваймо про те, що нам у цьому передували вони, що на початку нашого простування до свободи було їхнє слово.

Василь Боровий. Заарештований i засуджений 1947 року за антирадянську агiтацiю i пропаганду. Десятирiчне ув'язнення вiдбував у конц-таборах Нориллага. Перечитавши збiрки поезiй "Березнева земля", "Розмова з флейтою", "Жито-життя", "Зелений парус лiта", "Багряне сонце землi", переконуємось, що людина ця мала сталевий характер i нерви, невимовної сили дух i чiтко визначене своє призначення в життi:

Залiзом виривали мiй язик,

Палили моє тiло на кострищi...

Я - вольностi тисячолiтнiй крик,

Дух непокори, людства думи вiщi.

Як землетрус, я рву колючий дрiт,

Як промiнь, вириваюсь я крiзь грати...

Я - творча мiць, яка будує свiт,

Хоч кожну нiч мене вели вмирати.

Ще одне iм'я - Володимир Пасiчник. 1946 року разом iз батьками i двома малими сестрами був вивезений до Сибiру. 1964 року закiнчив фiлологiчний факультет Харкiвського держунiверситету, але не був допущений до захисту диплома з полiтичних мотивiв: "За прояви ворожої буржуазно-нацiоналiстичної iдеологiї". Приводом послужила рукописна збiрка його поезiй, що потрапила до рук КДБ. Вражає його iмпульсна кантата "Вона". Терзається думка в тенетах, нiяк не вирветься почуття на волю:

Як нам вузько,

Так, як в'язням,

В Березi Картузькiй,

Але вижив таки Гаврилюк,

I ми не загинем вiд мук!

Iм'я Свiдзiнського теж пов'язане з Харковом, проживав у нашому мiстi з 1925 року. Тут вийшли збiрки поезiй "Вересень" i "Поезiї". Вiн поет незвичайної сили, мiг би сказати, як i Шопен: "Моє королiвство - невелике, але я в ньому король!" Володимир Свiдзiнський загинув пiд час вiйни, але причина смертi прикрита димовою завiсою, яку тiльки зараз вiдкривають i ми дiзнаємося, що заарештований вiн був у Харковi 1941 року i згорiв у сараї в одному селi пiд Куп'янськом - таку страту влаштував НКВД заарештованим харкiв'янам. Прозорливiсть поета вражаюча, ще у збiрцi "Вересень" вiн пророчо сказав: "В полум'ї був спервовiку i в полум'я знову вернуся..."

Час українського вiдродження - i виходять iз забуття письменни ки 20-х рокiв Клим Полiщук i Валерiян Полiщук. А за ними - i їх молодий спадкоємець, наш сучасник - харкiв'янин поет Вiталiй Полi-щук. Його збiрку "Розбуджена тиша" щиро вiтали i схвалювали у хрущовську вiдлигу В. Мисик та I. Муратов. Але небо стало захмарювати ся. У руках ненависникiв українського слова знову заблискала така надiйна зброя проти всього живого, як "нацiоналiзм", "iнакомислiє". Кажуть, на скрижалях пророка Моїсея, якi вiн винiс iз гори Сiнаю, бракувало одинадцятої заповiдi, а саме - "Не бiйся!" Молодий поет був не з полохливих, але наступаюча атмосфера його засмутила; сам подався на острови самотностi. Але ж вiн, поет, як кажуть, вiд Бога, вiн опанував вiльний вiрш, верлiбр. Зумiв навантажити змiстом кожен рядок, кожне слово, переконуючи нас, читачiв, яка гарна i ця вiршована форма, коли в нiй живе Поезiя:

На Iвана Купала

Мене мати

Купала.

Водою святою,

Святою водою

Iз криницi обмивала.

Люди,

Я на сторожi

Чистих криниць.

Святих криниць

Ваших сердець.

Iван Олексiйович Свiтличний належав до "шiстдесятникiв", навколо нього гуртувалися молодi поети, прозаїки. 1965 року заарештований разом iз групою творчої iнтелiгенцiї - О. Заливахою, М. та Б. Горинями, М. Косовим. Через вiсiм мiсяцiв був звiльнений. Та ж збiльшувалися брежнєвськi приморозки, у сiчнi 1972 року по всiй Українi пройшли масовi арешти, серед заарештованих був i Свiтличний. Вирок - 7 рокiв таборiв суворого режиму, 5 рокiв заслання. Але це не зупинило творчого лету митця. Багато перекладав, працював над словником синонiмiв, писав оригiнальнi поезiї. Особливо захоплюють збiрки "Гратованi сонети" та "Серце для куль i для рим":

Я - випадок. Я iз закону випав

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Ув'язнена лiрика поетiв Харкiвщини

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок