Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> "Я блукаю i кличу душу свою..." (Волт Вiтмен)

"Я блукаю i кличу душу свою..." (Волт Вiтмен)

Назва:
"Я блукаю i кличу душу свою..." (Волт Вiтмен)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
4,33 KB
Завантажень:
47
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Творчiсть великого американського поета-новатора Волта Вiтмена стала своєрiдною поетичною Бiблiєю. Вiтмен вiрив у пророче покликання поета, який приходить на землю оновити її, "коли втрачають змiст слова i предмети". Своє нове поетичне свiтобачення поет втiлив у збiрцi поезiй "Листя трави", над якою працював протягом усього життя. Цей твiр - свiдчення космiчностi, епiчної всеосяжностi поетичного свiтобачення Вiтмена. Водночас це виклад програми радикальної перебудови Всесвiту, вiдкриття i обожнювання Людини i Природи. Все це вимагало якiсно нової образностi та поетичної мови. Головним героєм є сам поет, який стає втiленням нового, вiльного Людства.

Осторонь метушнi стоїть моє Я,

Стоїть раде, привiтне, спiвчутливе, єдине.

Звiдки ж береться внутрiшня досконалiсть поета?

Я блукаю i кличу душу свою,

Нахиляюсь, блукаючи навмання,

розглядаю лiтню травинку.

Образ "лiтньої травинки" символiзує новий Всесвiт, в основi якого не далеке холодне небо, а теплий живий рiдний зелений свiт. "Брунатнi мурахи", "незлiченi стебла", "чоловiки та жiнки" - все живе у ньому за одним законом ("Я бачу в них i в собi один i той самий вiчний закон").

Об'єднуючи численнi образи людей, тварин, комах, Вiтмен використовує художнiй прийом "каталогу" i стверджує гармонiю всього живого.

I всi вони вливаються в мене, i я вливаюсь в них,

I сутнiсть моя десь така, як у всiх них.

Iз них усiх та з кожного з них я тчу пiсню про себе.

Поет веде дiалог зi своєю душею, i саме вона пiдказує йому, "що основа творiння - це любов". А джерелом любовi поета є Земля:

Тiльки торкнуся землi ступнею.

Звiдти так i зринуть сто любовей...

Саме тому i спiває поет свiй гiмн Землi:

Усмiхнися i ти, млосна iз диханням свiжим, о земле.

...Усмiхнися, бо йде твiй коханець.

А "небеснi закони ще треба доробляти i виправляти" - вважає поет.

Зухвале сонячне свiтло,

Ти освiтлюєш тiльки поверхнi,

а я виявляю i поверхнi, i глибини.

Поет пропонує вiдкинути старих богiв ("Стiльки ж божеського, а може й бiльше, я вiдкриваю в теслi, що зводить будинок. Я вiддаю йому вищу, нiж Боговi шану") i робить висновок:

Надприродне то все пусте,

Я сам на свiй час чекаю, щоб стати одним з богiв.

Потому, найвища цiннiсть - це Людина. З чого ж складається її "Я"? З дiйсностi й часу, якi приймає поет, iз землi й моря ("Я частинка твоя невiддiльна, я одна твоя хвиля i всi твої хвилi одразу"), з усiх живих iстот, з душ усiх людей ("Я всiх вас знаю, я знаю море мук, сумнiвiв, розлуки, безвiр'я" ), з невiдомостi ("це не хаос, не смерть - це форма, єднiсть, це план... це вiчне життя, це Щастя"). Поет вiрить у своє безсмертя, бо вiн заповiдає себе землi, "щоб прорости травою, яку люблю".

Отже, тiльки досконале, духовно повне i гармонiйне Я - травинка -може бути основою нового Всесвiту, а не далекi небеснi закони, - вважає Вiтмен.

Завантажити цю роботу безкоштовно



Інше на тему: "Я блукаю i кличу душу свою..." (Волт Вiтмен)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок