Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Образ Пузиря в комедії І. Карпенка-Карого «Хазяїн»

Образ Пузиря в комедії І. Карпенка-Карого «Хазяїн»

Назва:
Образ Пузиря в комедії І. Карпенка-Карого «Хазяїн»
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
5,58 KB
Завантажень:
118
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.8


Скачати цю роботу безкоштовно
В українській літературі основоположником соціальної комедії став Карпенко-Карий, створивши цілу низку комедій, що «сатирою страшною» таврували визискувачів, шахраїв, деморалізованих чиновників. Із вісімнадцяти створених драматургом п'єс сатирична комедія «Хазяїн» вважається однією з найкращих. П'єса була написана 1900 року і вперше поставлена у Києві 1901 року. У ролі головного героя Пузиря виступав сам Карпенко-Карий, який якнайкраще зумів втілити на сцені створений ним образ капіталіста-землевласника. Це, безумовно, велике творче досягнення відомого драматурга, який із великою силою реалізму викрив капіталістичні методи наживи і визиску.

Про економічне становище Терентія Гавриловича Пузиря ми дізнаємося частково ще з комедії «Сто тисяч». Це про нього Герасим Калитка сказав: «Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом». Ким же був Пузир у минулому? Тим, що й Герасим Калитка з п'єси «Сто тисяч», — сільським глитаєм.

Заради збагачення Пузир, за власним визнанням, «ішов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору». Моральними принципами цього хижака було: «користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни!» Ця звіряча мораль розкривається в розмові Пузиревої жінки з дочкою Сонею: «Ми, дочко, ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна!» Внаслідок жорстокої експлуатації селян-бідняків, обдурювання і шахрайства Пузир із хазяїна з «середнім достатком» став мільйонером, володарем безмежних земельних масивів, на яких випасаються сорок тисяч овець і вирощується багато зернових та інших культур. У його господарстві працює ціла армія постійних і строкових робітників. Але Пузиреві все мало. Його жадоба до збагачення безмежна. Він точить зуби навіть на землі свого найближчого приятеля Золотницького — дворянина, що ось-ось розориться.

Пузир розробляє також план економічного розорення селян, захоплення їх убогих земельних наділів, для чого наказує своєму управителю Зеленському «зробити в Мануйлівці бідність». Він аніскільки не сумнівається в успіху свого задуму: адже в його управителя такий великий досвід шахрайства. Він просто так і говорить Ліхтаренкові: «Опит є, стежка протоптана, шквар!»

Його спритні управителі морять робітників голодом, годуючи їх гірше за свиней. Навіть рідна дочка Пузиря обурюється скнарістю батька, який годує робітників таким хлібом, що «собака не вкусить».

Нещадна експлуатація селян-бідняків, праця яких приносить Пузиреві величезні прибутки, є основним, але не єдиним джерелом його збагачення. Він вдається і до шахрайства, обману. Так, Пузир погоджується переховати на своїх степах за двадцять тисяч карбованців дванадцять тисяч овець банкрута Петра Михайлова.

Гонитва за наживою визначає всі його моральні принципи, його огидне єство хижака, скнари і безчесної людини. Тридцять років Пузир носить кожух, який «торохтить і сильно лоєм тхне». Це ставить його іноді в смішне становище: одного разу Пузиря навіть вигнав швейцар з передньої земства, прийнявши за старця. Але «хазяїн» не збирається шити новий. Не кращий у нього і халат.

Пузир — невіглас. Йому «без надобності» будь-які культурні заходи, спрямовані на розвиток української культури. Він відмовляється пожертвувати хоч якісь гроші на спорудження пам'ятника Котляревському, не знає, хто такий Гоголь. Недарма Золотницький називає його «дикою страшенною силою», вважаючи, що «при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народу».

Переконаний у владі капіталу, Пузир з презирством ставиться до залежних від себе, а бідних і за людей не вважає.

Провідна риса характеру Пузиря — ненаситна жадоба до наживи, збагачення. Навіть смертельно хворий Пузир не перестає думати про наживу, сам хоче поїхати, щоб за безцінь купити вівці. А щоб врятуватися від суду, він обіцяє дати Калиновичу благословення на шлюб з дочкою.

У майстерно створених діалогах, монологах глибоко розкривається психологія хижака-експлуататора. У мові Пузиря виявляється досить яскраво його користолюбство, обмеженість і некультурність: «несостоятельність на три мільйони», «двадцять процентів з валової виручки», «зробити дешевого робітника», «ви ніколи не пробуйте, а просто — їжте!», «Котляревський мені без надобності!» Вживані ним прислів'я теж свідчать про його життєву практику: «З миру по нитці — голому сорочка», «Рівнялась свиня до коня, та шерсть не така» тощо.

Образ Пузиря споріднений із образами новонародженої буржуазії, мироїдів, змальованих у творах світової літератури, зокрема таких авторів, як Салтиков-Щедрін, Островський, Мольєр. Єднає їх те, що всі вони прагнуть до збагачення, скупі, обмежені, некультурні, грубі, егоїстичні. Такими їх зробила гонитва за наживою, влада грошей. В образі Пузиря Карпенко-Карий втілив типові риси характеру українських поміщиків-аграріїв, які багатіли, жорстоко експлуатуючи трудівників.

Завантажити цю роботу безкоштовно



Інше на тему: Образ Пузиря в комедії І. Карпенка-Карого «Хазяїн»

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок