Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Картини життя і праці гуцулів у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Картини життя і праці гуцулів у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Назва:
Картини життя і праці гуцулів у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
5,26 KB
Завантажень:
147
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.3


Скачати цю роботу безкоштовно
Гуцули — оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психологією. Глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води.

М. Коцюбинський

Повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» посідає особливе місце у творчості М. Коцюбинського. Це художнє відкриття письменником загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини, тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від Великої України. Повертаючись з Італії, де перебував на лікуванні, письменник на кілька днів зупинився в селі Криворівня на Гуцульщині, яке вразило його своєю незвичайною красою й самобутністю. За рік, 1911 року, М. Коцюбинський знову їде до Криворівні, тепер уже не для відпочинку: він збирав матеріал для свого майбутнього твору. Відвідавши Карпати, Михайло Коцюбинський був зачарований їх величною красою, самобутніми звичаями та віруваннями гуцулів. Письменник починає ретельно вивчати життя й побут гуцулів, їхні звичаї, знайомиться з фольклором, записує говірку, назви рослин. У листі до Євгена Чикаленка Михайло Коцюбинський писав про свої враження: «Якби ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою». Письменника надзвичайно захопила самобутність і неповторність цієї чарівної гілки на дереві життя українського народу.

У повісті Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами.

Письменник не ідеалізує життя в Карпатах. Немає в повісті і сліпого замилування екзотичною етнографією. Навпаки, ми бачимо, які нелегкі, навіть суворі умови життя в цьому краї: часто трапляються трагічні випадки з лісорубами, тяжка праця вівчарів та скотарів, важке господарювання в постійній боротьбі з природними стихіями. Земля Гуцульщини небагата на посівні площі, тому головним заняттям гуцулів було скотарство та вівчарство, і через те вони особливо ставилися до худоби, яка їх годувала, охороняли від злих духів, ворожили на неї. У сім'ях гуцулів завжди було багато дітей. Усі члени родини були дружними.

Здавна дотримувалися гуцули і народних звичаїв. Наприклад, трембіта збирала горян і на похорон, і на весілля. А за давнім звичаєм, на похороні, біля труни небіжчика, його родичі танцювали і співали пісень, бо вважали, що проводжають людину в інший, кращий світ.

Властиве було також гуцулам почуття прекрасного. Вони мали добре розвинені чудові естетичні смаки. Досить згадати лише деякі мистецькі вироби, зроблені ними: вишиті рушники чи сорочки з незвичайними мережками і візерунками, майстерно і зі смаком оздоблені криниці, чудові іграшки та різні предмети побуту, вироблені з дерева і розписані яскравими фарбами, незвичайний, чудово розшитий національний одяг. А любов до музики, коломийок, які супроводжують гуцула все його життя! Здається, у цьому співучому краї, серед квітучих полонин, співають всі — від сивого шумливого Черемоша до старої гуцулки. Добре вміє фати на флоярі Іванко. Складає й співає пісень і Марічка своєму Іванкові. Вони з'являються в неї ніби самі по собі.

Ізгадай мні, мій миленький,

Два рази на днину,

А я тебе ізгадаю

Сім раз на годину.

І ще одна дуже важлива риса характеру гуцулів. Вони народ гордий: захищати гідність роду, честь родини наказує їм голос предків. Це яскраво зображено письменником у повісті на прикладі одвічного кровного ворогування родин Палійчуків та Гутенюків, всупереч якому закохалися їхні діти — Іван та Марічка.

Гуцули — справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. Деякі люди розуміли світ духів, уміли ворожити, вірили в силу слова, в чародіїв, що супроводжують бурю, град, громи. Тому в повісті невипадково живуть і нявки, і чугайстер, і градовик Юра, і відьма Хима. Демонологія в повісті — це світосприйняття гуцула.

Майстерно показано у творі і такі народні звичаї та обряди: святий вечір, ворожіння в ніч перед Юрієм, весілля.

Але автор не задовольняється тільки описом найчарівнішої та найоригінальнішої етнографії казкового краю — Гуцульщини. Йому треба зазирнути у душу людини, зрозуміти, чим вона живе і чого прагне. Отже, «Тіні забутих предків» — це поетична і глибоко психологічна, лірична і філософська повість, у якій письменнику вдалося майстерно й правдиво відтворити картини життя і праці гуцулів, цього самобутнього народу. Повість стала вершиною мистецької майстерності письменника, окрасою всієї української літератури.

Завантажити цю роботу безкоштовно



Інше на тему: Картини життя і праці гуцулів у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок