Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> ЛЮДСЬКА ДОЛЯ ТА ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ У ТВОРЧОСТІ АНДРІЯ МАЛИШКА

ЛЮДСЬКА ДОЛЯ ТА ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ У ТВОРЧОСТІ АНДРІЯ МАЛИШКА

Назва:
ЛЮДСЬКА ДОЛЯ ТА ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ У ТВОРЧОСТІ АНДРІЯ МАЛИШКА
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
5,19 KB
Завантажень:
46
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Андрій Самійлович Малишко — непересічна постать в історії української культури. Його багатогранний талант проявився у різних галузях, але найбільш прихильною до митця була муза поезії. У його доробку більше двох десятків збірок і сімнадцять поем, в яких автор охоплює ведичезні тематичні обрії. Але про людину праці, людинупатріота поет пише з особливим трепетом і душевним теплом.

Рідна земля в поезії «Батьківщина» змальована як джерело життя, мудрості, краси і материнської опіки. Вона, як справедливо вважає митець, має якусь магічною силою, бо ті, кому дала «хліб... з піснями солов'я», набувають надприродного могуття:

Ми знялися гордо і крилато,

Бачим світ і небо молоде.

Той, кого навчила ти літати,

З піднебесся зроду не впаде.

Звичайно, ці рядки — свідомо витворений сплав гіперболізації та пафосу, але свідчать вони про благородне прагнення Малишка оспівати образ рідної землі і подати його читачам якомога привабливішим. Тому навіть у найтяжчі роки його поезія знаходила шлях до людських сердець. Неповторна врода солов'їної України надихнула поета на полум'яну віршовану обітницю вічного служіння «тихим водам» і «ясним зорям».

Ліричний герой поетичного циклу «Україно моя», написаного в роки фашистської навали, теж звертається до землі своїх предків, наче люблячий син до найріднішої у світі істоти — матері:

Україно моя, мені в світі нічого не треба,

Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.

А як витончено і лагідно Малишко називає свою землю «польовою мрійницею», «краплею у сонці з весла»! Як запевняє, що «озброєні діти Залізнякові» не дадуть сплюндрувати її святе лоно, бо вже «на шулік вилітають орли». Та й сам митець ладен до останнього подиху виборювати свободу Україні:

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб на потару ти встала, тополею в небо росла.

Болісно стискається серце ліричного героя від самої згадки про «дитини забитої змучений ротик» чи "залізом обпечені очі дівочі", бо він — єдинокровна частинка то-го «ми», що складає націю, народ.

Про все це поет говорить схвильовано та пристрасно, створюючи єдність настрою та зримості струнко викладених в поетичну будову деталей. П'ятий вірш циклу овіяний трагізмом і безвихіддю:

Повішених вітер гойдає,

Гармата б'є опівночі.

І тліє все в попелищі: і радість, і труд, і піт.

Понівечена воєнним лихоліттям, але не підкорена ворогом українська земля, майстерно персоніфікована поетом у багатьох його творах, відповідає своїм дітям та-кою ж всепоглинаючою любов'ю, постійною готовністю до подвигу. Так, у поемі «Прометей» вона разом з жителями села прагне вирятувати із залізного кільця смерті пораненого солдата.

А в поемі «Це було на світанку» українська земля підтримує з героїнею постійний зв'язок від днів променистої юності до прощальних хвилин переходу у вічність. Тому патріотизм героїні щирий, ненаграний. Він — невіддільна частина її чесного трудового життя. Хоча доля доярки складна, сповнена скорботи, Докія, ця дивовижна жінка, все-таки щаслива. Бо як не важко було практично голими руками обробляти невеселу ниву, як не складно доводилось без чоловіка виховувати дітей, але стійкі мо-ральні принципи та світла яюбов до землі-прародительки дозволили їй пройти життє-ву дорогу з гордо піднятою головою.

Сили і наснаги давала їй рідна земля, за яку «із гарячою помстою вийшла б на люди», за яку «стала б, мов криця». Це не просто слова, тому що, коли земля, змучена і війнами, і революціями, «лежала горбата, нужденна, безсила», то саме Докія, невтомна трудівниця, її «вмила потом і колосом заколосила». Тому таким логічно виправ-даним є вплетений Малишком у сюжетну канву твору символічний діалог між героїнею і «всеплодющою матір'ю», в якому сплелись початок і кінець, сплеск і спад, життя І смерть.

Читаючи ці мудрі, повні філософічності рядки, мимоволі торкаєшся серцем вічності, замислюєшся над питанням сенсу людського існування. І одразу ж ловиш себе на думці, що варто було б у благородніше, чистіше русло направляти ріку своєї долі, більш мужньо і стійко боротися із неминучими випробуваннями, як робили це Малишкові герої, як робив це сам поет.

Завантажити цю роботу безкоштовно



Інше на тему: ЛЮДСЬКА ДОЛЯ ТА ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ У ТВОРЧОСТІ АНДРІЯ МАЛИШКА

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок