Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Людина і природа в ліричних віршах М. Рильського

Людина і природа в ліричних віршах М. Рильського

Назва:
Людина і природа в ліричних віршах М. Рильського
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
4,55 KB
Завантажень:
133
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.3


Скачати цю роботу безкоштовно
Праця, природа, культура – ця “велика тріада” посідає чільне місце у творчості М. Рильського. Його поетичний світ на диво мальовничий, сповнений ясності і прозорості. Ще в юності поета турбувала проблема відносин людини і природи.

Це філософська реакція юного поета на все, що діється навколо, спроба рятівного виходу із душевної смути.

М. Рильський увійшов у світ поезії життєлюбом, природолюбом. Він уявляє себе невід'ємною частиною цього прекрасного сонячного храму природи. Лейтмотивом його лірики виступає щира людяність, відчуття нероздільності людини і природи.

Ліричний герой мініатюри “Поле чорніє Проходять хмари...” живе світлими почуттями: прийшла весна! Відчувається, що він закоханий у рідну землю, у життя. Короткі розповідні речення змінюються окликами, а потім запитаннями. Із грудей вириваються слова натхненної любові: “Земле! Як тепло нам з тобою!”

У поезії “Яблука доспіли” все дихає щедротами благодатної української природи, української осені, багатством яблуневих садів, жовтих осінніх нив, достиглістю, настояністю людських почуттів, коли розлука в коханні викликає не докір, не зневагу, не каяття, а навпаки – почуття вдячності і повноти життя.

Усього 12 рядків у цій поезії. Образ достиглих яблук уособлює мудрість і спокій душі героя у час його прощання з коханою.

Гармонія людського життя й творчості, ніби твердить М. Рильський у цій поезії, – це дихання в унісон з природою, з сонцем, з небом, із золотою гілкою. Ось він і вона пройшли вже сад. Перед ними відкривається простір прибраного осіннього поля і безкінечного неба. Життя прекрасне і немає кінця цій красі.

Сюжети кращих поезій М. Рильського розгортаються переважно на мальовничому пейзажному фоні. Насиченість барв, виразність контурів, ясність образів – все це говорить про висоту творчого духу і настрою ліричного героя, його тісної єдності із навколишнім життям. “Червонобоким яблуком округлим скотився день...”, “Запахла осінь в'ялим тютюном, та яблуками, та тонким туманом...”, “Осінній холодок над спраглою землею шатро гаптоване широко розіп'яв...”, “Гнуться клени ніжними колінами, чорну хмару сріблять голуби” – таке бадьоре, життєствердне духовне наповнення поезії М. Рильського.

Поетичний світ М. Рильського останнього періоду – на диво мальовничий. У ньому спалахують яскраві, пломенисті барви (“Війна білої й червоної троянди”, “Черемшина після дощу”). Споглядання природи стає основою несподіваних художніх узагальнень. Із садівницької поради – як пересаджувати ялинку –він видобуває багатий поетичний зміст, спроектований на міжлюдські взаємини (“Порада”). Споглядання шкідливої польової красуні – волошки – породжує у поета непрості роздуми про красу (“Лист до волошки”). Із зіставлення скромної шипшини з гордою трояндою виростає думка про кровну спорідненість народного “кореня” і професійного мистецького “цвіту” (“Шипшина”).

Слово “сад” – це одне з найхарактерніших для М. Рильського “кодових” слів. що має найширший образний зміст – аж до “саду” мови (“Як парость виноградної лози, плекайте мову...”). У садах, лісах, полях, виноградниках найчастіше бачить М. Рильський своїх звичайних героїв-друзів, людей, щасливих і красивих у праці.

Завантажити цю роботу безкоштовно



Інше на тему: Людина і природа в ліричних віршах М. Рильського

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок