Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Поетичний образ України у поезії Лесі Українки

Поетичний образ України у поезії Лесі Українки

Назва:
Поетичний образ України у поезії Лесі Українки
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
4,03 KB
Завантажень:
158
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Леся Українка, письменник-боєць, мала «в серці те, що не вмирає», тобто палкий прометеївський вогонь любові до трудящих людей, до Батьківщини. Цю велику любов вона пронесла через усе своє життя. Поетеса оспівувала красу України, лила гіркі сльози над долею людей і вкладала у їхні руки слово-меч, кликала до боротьби, будила свідомість.

Любов до України вона винесла з дитинства. Ще зовсім маленькою намагалася співати з мамою «Посію я рожу, поставлю сторожу», «Бувайте здорові, шляхи та дороги», «Виступцем тихо йду».

Сім'я Косачів не цуралася трудового люду, не відверталася від знедолених. Леся і її сестри та брати товаришували з сільською дітворою, брали участь у народних обрядах і забавках. Олена Пчілка, мати Лесі, поклала собі за правило: обов'язково навчити дітей рідної мови і народних звичаїв.

З раннього дитинства Леся почала знайомитися з народною творчістю: піснями, казками, легендами, приказками. Народна уява заселяла дивовижними істотами ліси, гаї, озера, і Леся не забула цікаві перекази і легенди, створила шедевр української літератури — драму-феєрію «Лісова пісня». Твір став гімном українській природі, рідному слову, яким можна замовити хворобу, пробудити, розвинути крилаті мрії, відігнати смерть («Ні, я не хочу! Не хочу я до тебе! Я жива»), одухотворити природу («...треба тільки слово знати, то й в лісовику може уступити душа така самісінька, як і наша»).

Леся Українка зуміла майстерно використати давні легенди, щоб показати сучасну їй Україну. У незакінченій драмі «Осіння казка» поетеса відновила тисячолітню давнину так, що вона сприймалася як безпосередній відгук на сучасні їй події. Головна героїня — принцеса на скляній горі — це Україна, за яку йде вперте змагання. її стереже король із військом, але сотні впертих сміливців намагаються звільнити царівну і гинуть, бо гора крута й слизька.

Принцеса бачить, як вони гинуть, у розпуці заплющує очі і шепоче:

Сто п'ятий рятівник упав додолу...

Ох, як то страшно лізти на сю гору,

Стрімку, слизьку, сліпучо-осяйну,

І падати додолу... Скільки гине

Одважних через мене... Що я їм?

Та знайшовся Лицар, який врятував принцесу, але вперта боротьба із обставинами виснажила його, відібрала віру. Він залишається під горою, чекаючи на милість від короля. А принцеса-Україна пішла з простими людьми, будівничими. Вона сповнена надії й певна, що штурм крижаної королівської твердині «скінчиться справжньою весною».

Леся Українка рідко відкрито говорила про любов до України, але кожен її твір свідчить, що вона була справжньою донькою рідної землі.

Завантажити цю роботу безкоштовно



Інше на тему: Поетичний образ України у поезії Лесі Українки

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок