Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні

Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні

Назва:
Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
6,45 KB
Завантажень:
199
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Творчість Остапа Вишні (1889–1956) надихалась і окрилювалась великим поняттям Народ, про що він полишив щирі свідчення у своїх щоденникових записах. “Який би я був щаслніїий – занотував гуморист, – якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку... Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся!”

Остап Вишня – письменник-новатор, найяскравіша постать національного відродження 20-х рр. Він не тільки розширив тематику, а й збагатив жанрові різновиди памфлету, фейлетону, гуморески, нарису. Оригінальним твором письменника є його “Моя автобіографія”.

“Моя автобіографія” – твір, який має кілька мистецьких пластів: інформа-ційний (наче відповідь на запитання анкети: дата народження, навчання, входження у літературу); образ ліричного героя (Ю. Лавріненко писав, що “Вишня залюбки маскувався під “простачка”, який здебільш з усім погоджується, але від нього повівало казковим “дурником”, перед яким пасують мудреці і королі”); саркастичне ставлення до літературознавчих та критичних публікацій, у яких йшлося про впливи, нахили, формування письменника (“Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа– картопля, коноплі, бур'яни”); такі складники, як традиції українського народного гумору, іскристий сміх “Енеїди”; сатирично-тумормстичні повісті Квітки-Основ'яненка, інтонації Шевченка (“Вчив мене хороший учитель Іван Максимович, доброї душі дідуган, білий-білніі. як білі бувають у нас перед зеленими святами хати... Любив я не тільки його, а й його лінійку, що ходила іноді по руках наших школярських, за-мурзаних. Ходила, бо така тоді “система” була, і ходила вона завжди, коли треба було, і іііко;ін люто. Де тепер вона, та лішйка, що виробляла мені стиль літературний?”).

У дусі згадуваної “маски” щиросердне “зізнання” Остапа Вишні про те, як він став письменником: “У 1921 році почав працювати в газеті “Вісті” перекла-дачем. Перекладав, перекладав, а потім думаю собі: “Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потім – письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, – думаю собі, – в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, – думаю собі, – робитиму”. І зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. І пишу собі...”.

Уже протягом двадцятих років Остап Вишня видрукував близько 25 збірок “Вишневих усмішок”: “Вишневі усмішки (сільські)”, “Вишневі усмішки кримські”, “Вишневі-усмішки літературні” та інші. Він був най-популярнішим письменником 20-х рр. Теми його усмішок найрізноманітніші: політичне, господарське культурне життя. Найсильнішим виступає письменник як гумористичний описувач побуту післяреволюційного села.

Визволений з беріївських таборів у 1944 р., Остап Вишня знову стає улюбленим і популярним письменником в Україні. У цьому ж 1944 р. видрукувана його “Зенітка”.

Письменник писав про свою гумореску “Зенітка”: “Я хотів у тяжкі, грізні часи писати щось дуже веселе... щоб і моя робота спричинилась до того, щоб люди і на фронті, і в тилу таки по-справжньому засміялися, та не засміялися, а просто таки зареготалися. Одночасно, щоб моя гумореска відігравала й певну, сказати б, мобілізаційну підбадьорювали ну роль”. В основі композиції гуморески діалог оповідача з її героєм дідом Свиридом, котрий про свій вік говорить: “Та хто зна! Чи сімдесят дев'ять, чи вісімдесят дев'ять? Хіба їх полічиш?” Цією деталлю підкреслено всенародність війни з окупантами. Складається гумореска з двох частин: “соп-рикосновеніє” діда Свирида з фашистами і побутові “страже-нія” з бабою Лукеркою – покійною дружиною, в яких дід “так напрахтикувався, що ніяка війна мені ані під шапку”. У першій частині Остап Вишня застосовує засоби сатири – бурлескну лексику, лайливі, принизливі слова, вживання форми середнього роду замість чоловічого, саркастичні інтонації. Вила-трійчата, якими Свирид “як щурят подавив” гітлерівців, виростають у гіперболізований образ народної “зенітки”. У другій частині, де йдеться про війну з бабою Лукеркою, панує гумор – запальний, вогнистий, що викликав регіт великих аудиторій. Засоби комічного тут – військова термінологія у розповіді про бабу Лукерку, русизми тощо.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок