Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Творча особистість у поетичних творах Юрія Андруховича

Твір Творча особистість у поетичних творах Юрія Андруховича

Назва:
Твір Творча особистість у поетичних творах Юрія Андруховича
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
3,64 KB
Завантажень:
61
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Творча особистість у поетичних творах Юрія Андруховича
Юрій Андрухович — сучасний поет, прозаїк, перекладач, есеїст, творчість якого пов'язують із напрямком постмодернізму, що прийшов на зміну модернізму ще на початку 80-х років XX ст., і це має свою точку відліку — 1985 рік, коли Ю. Андрухович разом із В. Небораком та О. Ірванцем заснували поетичну групу «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Балаган-Буфонада). Зміни в суспільному житті країни відбились і в розвитку літератури: почали з'являтися нові теми, змінився підхід до творчості. Коли досліджують українську літературу кінця XX ст., наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що знайшов яскраве втілення у творчості Юрія Андруховича, — це і поєднання тенденцій різних стильових течій, опозиційність до традицій, позачасове й позапросторове зображення подій, зміна функцій автора та героя, поява незалежної особистості, часом іронічність чи пародійність тощо. Ці особливості ми спостерігаємо в поетичних творах збірок: «Небо і площі», «Передмістя», «Екзотичні птахи і рослини» та ін.
Як послідовний митець постмодерністського напряму Андрухович оригінально поєднує патетику з іронією, часом захоплюється стилістичними прийомами або ж ніби замінює ліричного героя якоюсь новою «маскою». Твори поета й прозаїка внесли в українську літературу своєрідну стихію вільного мислення, не обтяженого сумнівними умовностями, і найперше, що привертає увагу, — у них постає новий образ вільної творчої особистості.
У творі «Пісня мандрівного спудея» автор навмисно використовує архаїзми «черленяться», «отець», «соловій» і зокрема слово «спудей», аби надати цьому слову того глибокого значення, що мала назва молодих людей, які вивчали науки. За часів Сковороди й трохи пізніше абихто не міг стати «спудеєм», отже, це були люди високоосвічені, талановиті, творчі. Власне, таким є ліричний герой — «мандрівний спудей», він не просто собі мандрує, він досліджує життя, поспішає туди, «де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій...», і своїм поетичним словом хоче творити добро, «щоб явір тихі сльози витирав, щоб небо, нахилившись, наслухало, щоб завше був натхненний соловій». Мандрівка спудея — не задля споглядання, він у пошуку свободи для своєї творчості, хоча, як справжній спудей, мусить дотримуватися правил, усталених канонів, та він протестує проти цього: «З риторик і поетик академій — гайда на площу, як на дно ріки! Підслухані у вирі цілоденнім ті рими — вчителям наперекір», і тут же іронічно, граючи словом, зауважує: «У вчителів, здається, перекір». Поет ніби стверджує думку: справжня поезія може творитися там, де люди, де вирує життя. По-доброму й іронічно ліричний герой ставиться до моменту творчого виявлення своєї особистості: він творить поезію, а свої неслухняні римовані рядки називає «маленькими чортенятами», що допомагають йому. Незвичним використанням епітета «на зелену прощу» автор декларує, що справжній вияв натхнення — у вільному леті думок й образів, коли хочеться «читати вірші травам і вітрам!..»
В іншому плані постає ліричний герой поезії «Казкар», він знайшов свою стежину в житті, хоча все могло бути інакше, він «міг би гнати тепле стадо» або ж «пізнав би легко й радо просте корисне ремесло». Тоді б усе було як слід, проте ліричний герой у похвалі довколишнього світу відчуває сумнів: «Ти мудро й праведно живеш, якщо живеш, якщо живеш!» Таке життя — не для нього: «А я — не той, бо родом з райдуг і я махнув на похвали...», «адже в мені бринить як свято земних історій вічний рух...» І своє призначення, що дає насолоду йому й слухачам, він вбачає в тому, щоб розповідати казки «про незугарне і прегарне, про сонний сад і жах темниць, про дівчину з очима сарни, що виросла в краю суниць, про двоголосся неба й хліба...» Навіть своїй коханій він - освідчується як поет-казкар, порівнюючи кохану зі світилом золотим, що може вмістити весь світ, бо він, «як плід у нас надвоє, аж ми ласуємо обоє». Незаперечно випливає головна думка твору — людина має виконувати своє призначення на землі, а воно можливе за умов свободи творчості.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Творча особистість у поетичних творах Юрія Андруховича

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок