Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Принижені і ображені у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»

Твір Принижені і ображені у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»

Назва:
Твір Принижені і ображені у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
3,11 KB
Завантажень:
124
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Принижені і ображені у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»
«Злочин і кара» Ф. М. Достоєвського — найвідоміший твір російської літератури. І зовсім не тому, що Достоєвський описав картини з життя маргіналів у Петербурзі середини XIX століття. Так, ця тема і сьогодні хвилює багатьох людей, однак треба зрозуміти, що саме приваблює його прихильників, чому російська дійсність середини позаминулого століття дістає відгук у наших душах. Уперше роман побачив світ 1886 року. Його поява ознаменувала собою глибокі соціальні зрушення, загибель моральних цінностей у суспільстві.
Події роману розгортаються в химерному місті, оспіваному ще Пушкіним, нелюдському, кам'яному Петербурзі. У полі зору письменника не мешканці багатих кварталів, мармурових палаців і казенних закладів. Серед тих, на кого звертає увагу Достоєвський — збіднілі дворяни, студенти, відвідувачі трактирів, дівчата з вулиці. Пивнички, трактири просякнуті смородом алкоголю, де можна «від одного повітря... за п'ять хвилин зробитися п'яним...» Кам'яні мішки будинків Петербурга стають останнім притулком, місцем страждань, глухим кутом, з якого немає виходу. Ця безвихідь заповнює вулиці, немов потоп. Картини загибелі у цьому потопі змальовані письменником, немов художником — в один-два прийоми, однією-двома фразами, однак образи виникають повні, вони запам'ятовуються надовго. Жінка з жовтим обличчям і запалими очима у відчаї кидається у канал. інша кричить: «До біса допилася, батюшки, до біса... Удавитися теж хотіла, з мотузки зняли...»
Де ж живуть герої роману? Домівка, особиста фортеця людини, її захист — так само страшна, як і публічні місця, бо залишає зморену голодом, хворобами і відчаєм людину наодинці із самою собою. Студент Раскольников живе в кімнатці, схожій на труну, Соня — у потворному сараї, Мармеладов — у прохолодному, задушливому і тісному кутку, з якого можна зважитися вийти тільки у небуття — і саме це і робить Свидригайлов, він стає самогубцем.
Мармеладов — батько Соні, типовий алкоголік, якому вже нікуди йти. Загибель його — справа масу, він не в змозі прогодувати свою родину, тому стає рабом своїх низьких, пристрастей. Він гине і бачить, як разом із ним гине і вся його родина, і вже не намагається якось вийти з цієї ситуації. Мармеладов фатально усвідомлює, що виходу немає. «А хіба серце у мене не болить від того, що я плазую в тузі?» — каже він. У брудному трактирі під крики і регіт п'яниць чує Раскольников розповідь Мармеладова про жахливу долю його сімнадцятирічної дочки Соні, її подвижництво і жертву.
Дівчата, юні й чарівні, мають себе продавати, щоб врятувати родину від голодної смерті. Так робить Соня, вона змушена вийти на панель. Так учиняє сестра Раскольникова, Дуня, яка заради грошей змушена одружитися із грошовитим нелюбом — фактично вона так само продає себе, як і Соня. За виразом Достоєвського, вона «виходить на Голгофу».
Не є винятком і студент Раскольников, який закладає у лихварки перстень, що подарувала йому сестра. Він побачив стару нікчему, яка забирає в бідняків останні надії, бо їй закладають останнє, щоб не вмерти з голоду. Він усвідомлює нікчемність її існування, навіть шкідливість його і вирішує, що лихварка — гарний об'єкт для його дивного експерименту: півроку тому, іще бувши студентом, Раскольников написав статтю під назвою «Про злочин» — про особисту теорію психологічного стану злочинця. За його теорією, це схоже на хворобу, за якої розум упадає у ступор, а воля зникає. Отже, вбивство лихварки Раскольниковим задумано не заради грошей, не задля виживання — а задля втілення хворобливих думок. Раскольников збирає усі сили для цього, бо тільки так він має сам собі довести, що він — не тварина тремтлива, що він людина велика, впевнена у собі. Вже здійснивши свій нелюдський експеримент, на каторзі, він переглядає цю ідею. Там, на каторзі, він побачить світло у кінці тунелю — Соня, її непохитні моральні цінності — та соломинка, за яку треба хапатися, щоб не загинути у страшному вирі життя.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Принижені і ображені у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок