Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Історія зі щасливим завершенням... (Твір-спостереження з власного досвіду)

Твір Історія зі щасливим завершенням... (Твір-спостереження з власного досвіду)

Назва:
Твір Історія зі щасливим завершенням... (Твір-спостереження з власного досвіду)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
2,77 KB
Завантажень:
327
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Історія зі щасливим завершенням... (Твір-спостереження з власного досвіду)
Приблизно місяць тому, йдучи до школи, я побачив біля магазину бездомного собаку — сіре цуценя пуделя. Цуценя було не зовсім маленьке, мабуть, доречно назвати його підлітком, якщо до собак можна застосовувати таку вікову градацію. Очевидно було, що собака домашній: у нього був нашийник, він був чистенький і дуже-дуже переляканий. Поспішаючи, я не звернув великої уваги на цуценя, але серце моє стиснулось. Я не знав, чи він загубився, чи якісь жорстокі люди вигнали його на вулицю... Утім, щодня я бачив цуценя біля магазину. Хтось приніс йому картонку, і покупці час від часу годували його. Але в очах собаки все одно було багато страху й болю. Хоч песик був ситий і йому нічого не загрожувало, але він страждав — без тепла, без домашнього затишку, без уваги та піклування. Я так мріяв взяти його до себе, але в мене маленький братик, тому тварин заводити зараз не можна. Я носив пуделю їжу, дивився на нього з сумом, але як я міг йому допомогти?
Погода почала псуватися, дедалі холоднішало, й мені ставало страшно: як житиме хатнє цуценя на вулиці взимку? Я розповів однокласникам про тварину, та й багато хто з них бачив його на власні очі, але ніхто не зважився взяти песика до себе. Невдовзі пішли дощі, і часто я бачив, як собака тремтить від холоду на своєму картонному ліжечку з якимсь ганчір'ям, яке принесли добрі люди.
Тоді я вирішив дати оголошення — раптом пес і справді загубився, і хазяї не можуть знайти його. Я так зрадів цій ідеї — сфотографував пуделя на телефон, тоді роздрукував оголошення і розвісив їх по сусідніх дворах та навіть у кількох будинках ще далі. Але минув день, і другий, потім минув тиждень — собака і досі бігав десь біля магазину, лежав на своєму ліжечку і сумно дивився на людей, а погода дедалі псувалась. Я вже не знав, що й робити, бо був серйозно занепокоєний долею собаки.
Одного разу, коли я йшов до школи повз магазин і саме обмірковував, кому зі знайомих та родичів можна запропонувати взяти до себе пуделя, я раптом побачив, що собаки немає. «Ну, десь бігає собі», — так я себе заспокоїв, але на серці стало тривожно. Я не побачив песика і наступного ранку. На третій день я мерщій вибіг з дому, щоб перевірити, чи повернувся мій друг, але його не було. Стояли жахливі осінні дні, з неба лило, було зовсім холодно... Я занепокоєно думав, куди міг подітися пес,- — і неприємні думки вихором полетіли в моїй свідомості. Я уявляв... та я навіть не казатиму, що я уявляв, я був насправді у розпачі! Того дня я причвалав до школи зі сльозами на очах. Я картав себе, що не вмовив батьків взяти до себе пуделя, не вмовив знайомих, зробив мало оголошень, не помітив чогось (може, він був хворий, а я не звернув уваги?)... Із такими думками я просидів кілька уроків, і мій настрій тільки погіршувався. На останньому уроці історії я ледь не плакав. На перерві Галина Вікторівна спитала мене, що це зі мною сталося і чи всі здорові: мій стан важко було не помітити. Я не витримав і розповів їй усю історію від початку: як я побачив цуценя вперше, як мені було його шкода, які в нього були очі, як я не зміг зробити для нього нічого, а тепер він зник, тепер із ним щось трапилось, а я просто в розпачі. Уважно вислухавши мене, Галина Вікторівна дуже дивно посміхнулася і похитала головою:
— Не варто перейматися долею цього песика, — сказала вона з упевненістю в голосі.
— Ви так кажете, бо думаєте, що всіх бездомних собак не врятувати? Що хлопцю не потрібно бути таким емоційним, так?! Ви нічого не розумієте! — вигукнув я.
— Ні, Павле, я кажу так тому, що минулого тижня взяла це цуценя до себе. І тепер тобі не варто перейматися його долею, бо все з ним буде добре. Песик мешкає в мене вдома. Якщо хочеш, можеш його навідати.
Від здивування я навіть рота розкрив. Мені спочатку відібрало мову, а потім я почав розпитувати Галину Вікторівну про все. Виявилося, вона так само проходила повз цей магазин, йдучи до школи від тролейбусної зупинки.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Історія зі щасливим завершенням... (Твір-спостереження з власного досвіду)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок