Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Поезія кохання А. Ахматової

Твір Поезія кохання А. Ахматової

Назва:
Твір Поезія кохання А. Ахматової
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
1,69 KB
Завантажень:
303
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Поезія кохання А. Ахматової
Жіноча поезія черпає наснаги з джерел ще античних часів, від віршів Сапфо. Але саме початок XX століття відродив жіночу поезію вповні. До того ж вона досить різноманітна як тематично, так і за стилем. Проте, мабуть, найщиріші рядки А. Ахматової присвячено темі кохання.
Яке воно в ліриці поетеси? Передусім сповнене гідності й вивищеності, потім — незабутньої ніжності, самозречення, часом болю: «Болю безвихідний, слався тепер!» Проте в її віршах є щось нове, неповторне, свіже. По-перше, висока емоційна напруженість, наприклад у вірші «Я научилась мудро жить», коли увесь світ, здається, сповнений одного з нею чуття — чекання:
И если в дверь ты постучишь,
Мне кажется, я даже не услышу.
Здається, кохання й справді складається з чекання, сподівань, надій, які часом не справджуються. Ну що ж, таке буває, як вважає лірична героїня Ахматової. І тоді допомагає самоіронія, що дуже часто рятує від болю, відчаю:
Благослови же небеса —
Ты первый раз одна с любимым!
Хоч це зовсім не те, на що вона сподівалася. Мабуть, найкраще в коханні — це очікування його, ледь помітні знаки, за якими серце здогадується: ще крок — і далі безодня кохання, вир, що захоплює всю душу й тіло. Ахматова сказала про це так:
То пятое время года, Только его славословь.
Дыши последней свободой, Оттого что зто — любовь.
Вірші А. Ахматовой — це, з одного боку, численні історії кохання: «Сіроокий король», «Стисла руки під темним вуалем» тощо. А з іншого боку, це стара, як світ, і така ж сама вічна історія кохання Його та Її. Від першого погляду, несміливих розмов і клятв до розставання, розчарування, відчаю. Так дорослішає душа, так вона вчиться відчувати іншу, щоб знайти ту єдину, рідну. А поки що так гірко і втішно сказати Йому:
Люби меня, припоминай и плачь.
Все плачущие не равны ль пред Богом.
І хай між закоханими чимало перепон, але, читаючи вірші Ахматової, віриш: воно десь є, це загадкове кохання:
Ты дышишь солнцем, я дышу луною,
Но живы мы любовию одною.
І головне — не розгубити дорогоцінні перли почуттів, здатність відчувати іншу людину як близьку:
Но не пытайся для себя хранить
Тебе дарованное небесами:
Осуждены — и зто знаєм сами —
Мы расточать, а не копить.
Саме такою є поезія Анни Ахматової — духовно вивищена, щедра на любов і світло, що зігріває читача вже багато десятиліть.

Завантажити цю роботу безкоштовно



Інше на тему: Твір Поезія кохання А. Ахматової

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок