Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Щастя вільного руху, або чому я обожнюю танці (твір-роздум у публіцистичному стилі)

Твір Щастя вільного руху, або чому я обожнюю танці (твір-роздум у публіцистичному стилі)

Назва:
Твір Щастя вільного руху, або чому я обожнюю танці (твір-роздум у публіцистичному стилі)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
2,70 KB
Завантажень:
346
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.2


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Щастя вільного руху, або чому я обожнюю танці (твір-роздум у публіцистичному стилі)
Думки можна висловлювати по-різному. За допомогою тексту, малюнків тощо. Почуття теж можна висловлювати по-різному. Кожен обирає на свій смак. Ще в дитинстві я знайшла спосіб, який ідеально пасує мені — танець. Це не тільки спорт чи піклування про здоров'я, це спосіб висловлення думок і почуттів — не гірший за текст. Це спосіб життя, його постійне наповнення.
Важко сказати, чи існувало якесь мистецтво, давніше за танець: танці супроводжували людей на родинних та суспільних святах, відомі бойові танці, ритуальні й магічні, звичайні танці. Тому неможливо переоцінити роль танцю в житті людини. Усе це нагадує якусь примовку з казки: «і згуртовує, і допомагає висловити індивідуальні почуття, містить силу і слабкість, буває войовничим чи сповненим ніжності, усі вміють, але одночасно й ніхто не вміє...» — усе це не про якесь магічне диво, а про танець!
Я не тільки займаюсь цим з дитинства, я багато читала, дивилася фільмів, цікавилася історичними фактами. Чи допомогло мені це? І так, і ні. Точніше, знання з історії та теорії танців, уміння відрізняти різні стилі, обізнаність у біографії та поглядах на це мистецтво відомих танцюристів — ,це необхідно, без цього ніяк, але це не головне. Головне ж у танці — душа. Мабуть, якщо танець — це не твоє, ти нічого не досягнеш, скільки б часу і сил не присвятив тренуванням. Цим потрібно жити, тоді важка робота (а навчання танців — важка робота) буде радістю, а результати стануть удвічі ціннішими.
Я вивчаю різні напрями — східні й латиноамериканські, класичні й так звані «контемпорарі». Зрештою, усього не охопиш, але я не прагну займатися цим професійно, для мене це як читання книг: не кожен, хто читає постійно й щиро закоханий в літературу, мріє потім стати письменником чи літературним критиком. Так і для мене. У танцях я читач — тобто я створюю свою інтерпретацію танцю, висловлююсь за допомогою рухів, єднання з музикою, переживання образу (а тут завжди є образ, і танцюристи не далекі від акторів), але я не претендую на велику сцену. Мені не так важливі нагороди, як власне задоволення, власна реалізація, свобода, яку я не відчувала ніде більше такою мірою, якою я відчуваю її в танцкласі.
Чому саме це мистецтво? Важко дати однозначну відповідь, але якщо я вже взялася розмірковувати над цим питанням у цьому творі, треба сформулювати хоч якісь причини... Зрештою, мені самій цікаво було б збагнути, чому танець так захопив мене, звідки ця любов? Із першого погляду на професійного танцюриста? Не знаю. Мабуть, ні. Вона з'явилася десь пізніше й інакше, вона набагато складніша, ніж «я побачила і вирішила спробувати».
Коли ти танцюєш, ти не просто можеш бути собою — ти органічно не можеш бути ще кимсь, окрім себе: якщо ти гратимеш (я маю на увазі не переживання, продиктовані музикою і образом, а фальшиву маску, яку ми часто на себе вдягаємо), так от, якщо ти гратимеш, твій танець стане напруженим і вимушеним. Він нікому не сподобається, найбільше ж — тобі самому. Танець дає свободу і не залишає жодного іншого вибору, окрім як цю свободу прийняти. Звучить парадоксально, але факт. Танець дає змогу ставати кращим і розвиватися — ти бачиш, як один невеличкий успіх йде за іншим— ніби по сходинках — і ти починаєш вірити в себе, у власні сили, у власну здатність створювати.
Танець щоразу інший: ти не можеш двічі повторити один і той самий номер, навіть якщо ти знаєш напам'ять кожен рух: щоразу це буде щось нове — з'явиться нова емоція, раптом відчується новий порив. Танець — це вічний рух. Не тільки зовнішній, а й внутрішній. Це самовдосконалення й дисципліна, але одночасно і свобода й безмежність самореалізації. Я знов використовую купу протилежних понять, і мої слова стають схожі на примовку з казки («не взута, але не боса, не на коні, але не пішки...»), але я кажу правду, точніше, я кажу те, що відчуваю. Свою власну істину.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Щастя вільного руху, або чому я обожнюю танці (твір-роздум у публіцистичному стилі)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок