Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Ліричний вінок Гоголю

Твір Ліричний вінок Гоголю

Назва:
Твір Ліричний вінок Гоголю
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
2,22 KB
Завантажень:
154
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Ліричний вінок Гоголю
Образ Гоголя, його художній світ, місця, пов'язані з пам'яттю великого письменника — ось теми віршів про великого сина двох народів.
«О Гоголь, наш безсмертний Гоголь!» — вигукував Шевченко у своєму «Щоденнику». У листі до Варвари Рєпніної Тарас Григорович писав, що перед Гоголем треба схиляти голову, як перед людиною, яка була обдарована найглибшим розумом і найніжнішою любов'ю до людей. «Гоголь — істинний знавець серця людського! Наймудріший філософ! І найкращий поет має схилятися перед ним, як перед людинолюбцем».
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
Так Шевченко писав у вірші «Гоголю», немов розподіляючи обов'язки, які наклала на них історія.
Кожен із українських поетів бачить Гоголя по-своєму, але кожен митець намагається звірити великому співвітчизникові свої думи і сподівання. У філософській мініатюрі «Гоголь» Ліна Костенко пише:
І сум, І жаль,
І висновки печальні.
І слово, непосильне для пера.
Душа пройшла всі стадії печалі.
Тепер уже сміятися пора.
Кожен момент життя і творчості Гоголя цікавив митців, змушував замислитися над причинами і наслідками вчинків великого письменника. Нерозгаданою таємницею залишається спалення геніального твору, другого тому «Мертвих душ». Поет С. Реп'ях сприймає це як вселенську катастрофу:
Горіло серце. Голова горіла. Аорти віть і кожен капіляр пеклися...
зайнялося кволе тіло...
І землю й небо
обійняв пожар.
Палало все на морі і на суші,
те гоготіння й досі не вгава...
Завжди з того,
хто палить «Мертві душі», згоря,
мов смолоскип, душа жива...
Вірші, звернені до Гоголя, дуже особисті, але в них відчутна дистанція, як між учнем і учителем, навіть у гумористичних творах. Б. Олійник у вірші «Великий Гоголю, наш отче і колега...» іронічно пише:
Що ж до ручки, то в мене навіть краща, Ніж Ваше гусяче перо, колего, Одне лише зосталось нам вчинить, Щоб зовсім порівнятися: Спалить, як Ви колись, усе, щоб не збулося,
І що б Ви думали, колего: не горить!
І. Драч у вірші «До Гоголя» намагається розгадати одвічну таємницю:
...Який він був? І в чому таїна, Що сам собі усе про нього втаюю, Вночі він ближче, гірше — завидна.
Дмитро Павличко у вірші «Танець Гоголя в Римі» розповідає про випадок у Римі, куди Гоголь змушений був виїхати, рятуючись від переслідувань. Скучивши за рідними, за батьківщиною, Гоголь у глухому провулку раптом заспівав українську пісню і пішов у танок:
Рясний гопак від площі Берберіні — Душа клекоче, ллється через креш... Ах, наче сестри, полохливі тіні На білосніжній мармуровій ріні Благають: не танцюй же так, бо вмреш!
Там, біля мармурового осердя, Імперій мертвих, що згубивсь їм лік, Танцює геній з надміру безсмертя. Танцює з горя Бог, і шкеребертя. Від щастя йде нещасний чоловік.
Переосмислена творчість Гоголя допомагала народу вистояти у найгрізніші часи. Л. Первомайський у вірші «Спис Тараса» переніс героїв романтичної повісті «Тарас Бульба» в епоху війни з фашизмом:—
Чую, сину! Гнів людський виходить з берегів, Хоч загину, а звільню Вкраїну Від неситих, лютих ворогів.
Гоголь надихав і надихатиме нових митців на творчість. Величний світ письменника продовжує відтворюватися в ліриці сучасних поетів.

Завантажити цю роботу безкоштовно



Інше на тему: Твір Ліричний вінок Гоголю

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок