Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Роман В. Гюго «Собор Паризької Богоматері» як символ пробудження народу від вікового рабства

Твір Роман В. Гюго «Собор Паризької Богоматері» як символ пробудження народу від вікового рабства

Назва:
Твір Роман В. Гюго «Собор Паризької Богоматері» як символ пробудження народу від вікового рабства
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
3,92 KB
Завантажень:
186
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Роман В. Гюго «Собор Паризької Богоматері» як символ пробудження народу від вікового рабства
Кожна епоха починається теократією і закінчується демократією.
Давній вислів
Собор Паризької Богоматері... Серце Парижа... Собор будувався протягом декількох людських поколінь — із XII до XV століття. Тут збереглася народна пам'ять, вікові традиції. Камінний архітектурний літопис ніби промовляє до людини і передає їй усе, що сталося протягом багатьох віків існування великої столиці світу.
Віктор Гюго торкається своїми тонкими пальцями каменя Собору, і перед його очима постають різні сцени: він ніби чує голоси демосу, який вимагає хліба та видовищ, який не хоче дивитися нудні вистави Гренгуара, а залюбки влаштовує власні сміхотливі змагання. Бідняки, цигани, священики, торговці, аристократи, члени королівської родини — кого тільки не бачив цей Собор за час свого існування! Багато про що може розповісти Собор. Письменник уміє слухати й бачити. Останнім часом він навчився чути цю велетенську храмину. Із різних кутків долинають звуки й кольори. Он там невеличке віконце, де чаклує Клод Фролло, а он на височенній дзвіниці промайнула постать Квазімодо. Що там біленьке прошмигнуло за колоною? Так-так, це ж маленька кізочка Есмеральди!
...Письменник у відчаї. Ось уже пройшли місяці, відведені на написання роману, завершується термін його здачі — 15 квітня 1829 року, та не написано ще жодного слова до обіцяної книги. Гюго сідає за письмовий стіл, примушує себе писати, але робота не йде. Відстрочка. Видавець погодився на іншу дату — 1831 рік, але далі він терпіти не буде, і письменникові доведеться платити за порушення договору. Як на зло, примусити себе писати нелегко. Зрештою, Віктор Гюго вирішує сам себе засадити в домашнє ув'язнення: він купує пляшку чорнила та плетений сірий костюм (а костюм для виходу в світ замикає в шафу на ключ) і вирішує нікуди не виходити з дому доти, поки не напише роман. Але поступово добровільне ув'язнення стає не примусовим, а бажаним. Те, надчим думав Гюго протягом декількох років, ті історичні матеріали, над якими працював, ті фантазії, які збуджували іноді його уяву серед ночі чи то білого дня — все те раптом виструнчилося і почало перетворюватися на незвичайний роман. Гюго поринув в епоху середньовіччя. Він занурився в давню епоху та ніби сам став собором, який і споглядає на все, що відбувається навколо, і переживає за те, що діється. Собор усе знає, тільки потрібно відчути його...
Волоцюги, злодії, бездомний люд — виступають на перший план. Паризька біднота груба, жорстока, невихована. У цієї категорії людей свої «закони честі». І все ж таки у тому нелюдському світі, де спалювали відьом, карали за свободу думки, існують свої правила, своя людська мораль. Натовп тільки на перший погляд здається натовпом, бо можемо побачити, що й неосвічені жебраки мають людські почуття. Натовп виганяє Гренгуара з його довгими монологами та влаштовує власні розваги — змагання на саму потворну пику; із захопленням вітають виступ юної красуні Есмеральди та її біленької кізочки. Циганка своєю красою, мистецтвом приносить задоволення людям. Есмеральда не ідеальна. Вона легко погоджується на таємне побачення з Фебом де Шатопером, але робить це тільки тому, що по-справжньому закохалася в багатого красунчика.
Площа, гамір, натовп. Гюго постійно чує шум людського натовпу. Це плебс. Неосвічена чернь. Разом із натовпом потрапляємо на Гревську площу, у Палац правосуддя; разом із процесією дурнів проникаємо в різні закутки паризьких кварталів, проходимо крізь конуру блаженної затворниці; стоячи біля дороги, дивимось, як військові тягнуть злочинця на плаху. Невігластво, темнота, страх, злочинність...
Але виявляється, що всередині цих потворних і страшних квазімодо живуть ніжні й чарівні есмеральди. Так, у кожному, хто на перший погляд здається непотребом, є людське серце й велике почуття. Цікаво, що письменник показує справжні почуття великої любові не серед людей багатих, а саме серед черні.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Роман В. Гюго «Собор Паризької Богоматері» як символ пробудження народу від вікового рабства

Схожі роботи:


BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок