Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Вірш «Минають дні, минають ночі...» - роздуми поета про власну долю

Твір Вірш «Минають дні, минають ночі...» - роздуми поета про власну долю

Назва:
Твір Вірш «Минають дні, минають ночі...» - роздуми поета про власну долю
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
1,56 KB
Завантажень:
441
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Вірш «Минають дні, минають ночі...» - роздуми поета про власну долю
Довгих п'ятнадцять років Шевченко змушений був перебувати на чужині. Спочатку пан забрав козачка до Варшави, потім перевіз у Вільно, далі — у Петербург. Багато горя зазнав Тарас від свого пана, від учителів, до яких його віддавали вчитися малярства, але були у Шевченка і світлі спогади про цей період життя. У Літньому саду Тарас зустрів художника з України Івана Сошенка, який зацікавився малюнками молодого маляра і познайомив його з видатними людьми: художниками Карлом Брюловим, І. Проніним, поетом і вихователем царевича В. Жуковським, українським письменником Є. Гребінкою та багатьма іншими талановитими петербуржцями. Ці люди були вражені невідповідністю таланта Шевченка і його стану кріпака. Усі вони взяли активну участь у його долі: Карл Брюлов намалював портрет Василя Жуковського. Картину продати з аукціону за 2,5 тисячі карбованців і викупили Шевченка з неволі.
Тарасу Григоровичу минуло вже тридцять років, коли він після довгої перерви поїхав в Україну. Вірш «Минають дні, минають ночі...» — це одкровення поета про свою долю. Починається твір картинкою настання осені, коли в природі все завмирає і готується до глибокого зимового сну. Цю готовність природи до довгого спокою, заціпеніння поет переносить на відчуття ліричного героя, який не знає, чи живе, чи доживає, адже заснули його думи і «серце спить».
Поет не відділяє себе від ліричного героя твору. Це Шевченкова душа розривається від неможливості мати власну долю. Відчай і розпука вчуваються у звертаннях-питаннях: «Доле, де ти? Доле, де ти? // Нема ніякої?» Людина не може жити без долі, і поет випрошує собі у Бога злої долі, якщо йому жать доброї.
В Україні Шевченко побачив страшні картини народного горя і якесь людське заціпеніння, байдужість до всього. Поет звертається до Бога: «Не дай спати ходячому, // Серцем замирати // І гнилою колодою //По світу валятись». Він хоче жити, любити людей, «А коли ні... то проклинать // І світ запалити».
Мятежна душа поета не здатна спати, коли рідні люди, Україна закута в кайдани неволі. Шевченко роздумує про те, який слід він залишить по собі на землі, і знову звертається до Бога, але вже не з проханням, а з вимогою дати йому нехай і злу, але його власну долю.

Завантажити цю роботу безкоштовно



Інше на тему: Твір Вірш «Минають дні, минають ночі...» - роздуми поета про власну долю

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок