Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Храм для прийдешніх поколінь (за романом Павла Загребельного «Диво»)

Твір Храм для прийдешніх поколінь (за романом Павла Загребельного «Диво»)

Назва:
Твір Храм для прийдешніх поколінь (за романом Павла Загребельного «Диво»)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
2,71 KB
Завантажень:
182
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Храм для прийдешніх поколінь
(за романом Павла Загребельного «Диво»)
Кожна людина, котра вважає себе інтелігентною, не може, живучи в сучасному світі, не тримати в пам'яті водночас історичний та культур-ний досвід свого народу, навіть цілого людства. Адже без цього багажу вона порожня і її годі назвати людиною мислячою. Давня істина: сьогоднішній день — похідне вчорашнього, а завтрашній — похідне сьогоднішнього. Наша ж історія культури — це своєрідний храм, який цінний не тільки працею, що в нього вклали будівники, а й працею всіх прий-дешніх поколінь, без якої той храм давно перетворився б на руїни.
Коли ж я думаю про історію культури народу, то перші асоціації, які постають в уяві, — це Київ, а в ньому — Софія Київська. Київ — це те місто, звідки тягнуться і куди стягуються всі нитки нашого куль-турного буття, а Софія — його образ. Так сталося, що наше мистецтво, наша історія розвивалися пульсаційно: часи розквіту й часи занепаду. Зводилася будівля духу, але й падала під ударами всіляких завойовни-ків, умирала в руїнах, а потім знову відбудовувалася.
Я усвідомлюю, що древом пам'яті для нас повинні стати книги, які б відкривали читачеві і сиві віки, і боротьбу наших пращурів за свобо-ду й незалежність.
Саме таким твором є роман П. Загребельного «Диво».
Цей твір — розповідь про чудо архітектурного мистецтва наших предків — Софію Київську, про її долю та місце в нашій духовній іс-торії.
Софія Київська — мистецький витвір, змальований автором як незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться». Ко-жен, хто торкнеться сторінок роману, стає свідком створення цього дива, знайомиться з будівничим Софії Київської — Сивооком. Його доля — це доля талановитого раба з древлянських земель. Він багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до Візантії, де працював у константинопольського майстра як будівник і оздоблювач храмів. Дозрілий у своєму таланті й розумінні життя, він повернувся до Києва, у рідну землю. Повернувся, щоб створити Софію, собор, в спорудженні якого використав традиції батьків та до-свід, набутий по всіх світах. Сивоок — чудовий талант, котрому віддав себе до останку. «Мистецтво знаєш?» — допитувався князь Ярослав. «Все роблю»,— сказав Сивоок. Приступаючи до спорудження собору в Києві, майстер задумує щось велике і незвичайне, бо малість не може здивувати світ. Словом, в його уяві собор стояв як образ рідної землі, а уява народилася з давніх спогадів і нової зустрічі з Дніпром і пуща-ми, це був «образ пролітаючий, мов зітхання вітру в осінньому листі...». Велична споруда стала символом краси рідної Вітчизни.
У процесі творення собору Сивоок наче самознищувався: «Тепер зародилося в ньому щось ніби рослинне... мов рослини — з квітками і листями, він тепер жив і промовляв до людей тільки барвами...»
Художник народу створив справжнє диво.
Цей собор уже з першого дня його існування, певно, мало хто вва-жав за житло для Бога — він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто відбудовував державність Київської Русі...
Диво! Диво з див — Софійський собор — виквіт душі народної.
Об'єднавши три шари історії України: давнину, другу світову вій-ну й день сьогоднішній, П. Загребельний концентрує увагу на образі
Софії Київської — вузлової ланки різних часових вимірів. У розділі роману, де розповідається про окупований фашистами Київ, а також про мирне життя героїв у шістдесяті, роки, всі персонажі пов'язані з собором. У роки Великої Вітчизняної війни есесівець Шнурре хоче вирізати найкращі фрески для музею в гітлерівському Лінці. Гордій Отава відстояв ідею самостійності первісної культури слов'ян і ціною власного життя зберіг від розкрадання твори прадавнього генія. Син Гордія — Борис — закоханий у собор, є талановитим і сумлінним про-довжувачем справи своїх предків.
Собор зв'язує покоління, говорить з нами про минуле, закликає су-часників не забувати історію, бо пам'ять — це святиня народного духу, велич, доблесть і міць держави, надійний гарант єдності, наступності і спадкоємності поколінь, запорука щасливої долі.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Храм для прийдешніх поколінь (за романом Павла Загребельного «Диво»)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок