Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Поезія - це завжди неповторність (твір-розповідь з власного досвіду)

Твір Поезія - це завжди неповторність (твір-розповідь з власного досвіду)

Назва:
Твір Поезія - це завжди неповторність (твір-розповідь з власного досвіду)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
2,74 KB
Завантажень:
129
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.3


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Поезія - це завжди неповторність (твір-розповідь з власного досвіду)
«Поезія — це завжди неповторність». Правда ж? Саме цю фразу використала одна моя знайома, щоб довести свою думку. Ні, вона аж зовсім не романтична людина, та й думка, яку вона доводила, теж суперечлива і не надто коректна. А звучить красиво, хіба ні? А все було так.
На уроках літератури ми багато говорили про поезію. Так склалося, що за програмою збіглося вивчення поезії на уроках української літератури й зарубіжної: протягом майже двох тижнів наш клас повнився поезією — ми читали, обговорювали, вчили напам'ять, робили домашні завдання, перекладали. Йдучи зі школи, ми з дівчатами заговорили про відомих поетів і про те, чи не пише хтось із нас віршів. Іра продекламувала смішний віршик про кошеня, яке вигадала ледь не в дитсадку, ми посміялися. Аня, єдина поетеса в нашому колективі, сором'язливо мовчала: усі знали, що вона пише вірші, але вона їх нікому не показувала. Ми звернулися до неї і за кілька хвилин нарешті вмовили її принести їх до школи. Наступного дня знову ж таки після уроків тією самою компанією ми всілися у шкільному дворі і почали чекати, коли прийде Аня. Аня прийшла і навіть принесла великий червоний зошит, куди записувала свої твори. Усі замовкли, і Аня, трошки почервонівши і відкашлявшись, прочитала нам свою поезію.
Дівчатка були вражені і одразу притихли. Це були досить гарні вірші — так, часом у них виринала не дуже майстерна рима чи збивався ритм, але ж хіба це головне? Там були емоції і почуття, йшлося про кохання й самотність, деякі думки здалися мені глибокими і змістовними. Найбільше ж ми були вражені довірою Ані — вона показала нам дуже особисті тексти. Тому ми дивилися на неї із захопленням, підбадьорливо кивали головами й взагалі намагалися якось показати їй свою прихильність, але слів не вистачало: нам були близькими її почуття, звісно, кожній по-своєму, але ми так і сиділи, замислені і замріяні, кожна поринула у свою власну закоханість чи просто мрії... Панувала тиша. Аж поки не пролунав різкий голос Яни — як сніг на голову! «Це банально! Ну, слухайте, скільки можна вже про рози-мімози. Це сентиментально. Це не поезія. Це пише кожна дівчинка в чотирнадцять років...» — швидко заговорила вона. «Але ж ніхто з нас не пише!» — спробувала заступитися я, але Я на перебила мене. Ніхто не розумів, яка муха її вкусила. Я навіть не буду повторювати усіх її слів: вона несправедливо і жорстоко розкритикувала Аніни вірші, а потім просто встала і пішла. «Поезія — це завжди неповторність. А ці ваші так звані почуття повторюються в кожному тексті по сто разів, у кожній пісні, це банально!» — вигукнула вона, обернувшись. Отак Яна перекрутила відому цитату!
Ми були як громом побиті! «Що це з нею?» — питали одна в одної. Аня зіщулилася і, здавалося, навіть зменшилася. Щоки її зашарілися, вона ледь стримувала сльози. Як ми не намагалися підбадьорити її, вона тільки рукою махнула й побігла додому. Кожна з присутніх при цій жахливій сцені багато думала про те, що сталося. От як? У Аніних віршах насправді було багато типових образів, та й тема кохання теж, зрозуміло, не нова. Тож виходить, Яна мала рацію? Виходить, це банально? Ну, не може це бути банальністю, якщо усі ми відчули те, що нам прочитали, самі поринули в переживання, замислились: Щось тут не сходиться, не стикується.
За порадою я пішла до мами, розповіла їй усю цю історію, а мама сказала тільки одну фразу у відповідь: «От що по-справжньому банально, так це заздрощі!» — і більше ні слова. Нарешті все стало на свої місця! Я зрозуміла поведінку Яни... І мені було прикро і шкода їх обох: і Аню, яку дуже образили, і Яну, яка так низько повелася.
Ця історія завершилася добре: Яна сама зателефонувала і вибачилась, їй навіть стало сили пояснити свої справжні почуття. Вона сказала, що насправді позаздрила, бо сама не може так писати, але дуже мріє. «Я згораю від сорому. Не знаю, що на мене найшло», — такими словами вона завершила.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Поезія - це завжди неповторність (твір-розповідь з власного досвіду)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок