Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Краса рідної природи в ліричних творах Лесі Українки

Твір Краса рідної природи в ліричних творах Лесі Українки

Назва:
Твір Краса рідної природи в ліричних творах Лесі Українки
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
1,83 KB
Завантажень:
185
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Краса рідної природи в ліричних творах Лесі Українки
У дитинстві Леся Українка багато часу проводила серед чарівної природи Волині, дорослою побувала в різних куточках України. Природа рідної землі захоплювала поетесу, наповнювала розмаїтими картинами її вірші. Пейзажі у творах Лесі Українки не статичні, вони малюють в уяві читача рух, зміну, величезну кількість різноманітних відтінків і проявів. Жоден майстер живопису не міг би відтворити, як останні промені сонця прощаються з морем: «На хвилях зелених тремтять червоні іскри блискучі... То іскра зблисне, то згасне».
Пейзажні замальовки Лесі Українки — це невеличкі п'єски, у яких є герой, дія, кульмінація, відчувається музика звуків, багатство кольорів, простору, повітря.
Улітку 1901 року Леся Українка побувала в Карпатах. Вона захопилася красою зелених гір, квітучих полонин, стрімких потоків:
Гей, піду я в ті зелені гори, де смереки гомонять високі, понесу я жалі одинокі та й пущу їх у гірські простори. Кину свої жалі на зелені галі,
пущу бором свою тугу, чи не знайду другу...
З десяти років Леся Українка тяжко хворіла. Найважче було вночі, коли фізичний біль ставав нестерпним. Тоді вона йшла в ніч і писала, щоб не плакати, не тривожити близьких їй людей. Простір освітлювався місячним сяйвом, усе навкруги здавалося нереальним. Леся любила ці тихі години праці, коли ніч снувала свій чарівний серпанок. У такі хвилини поетеса писала:
Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну.
Вона посилала свій дзвінкий спів «під яснії зорі», готова була «упасти на хвилі прозорі, буяти над морем хибким».
Леся Українка любила весну і навіть під час осінніх дощів чи зимової негоди, коли фізичний біль ставав нестерпним, вона створювала погожі весняні картини, сповнені життя і сонця, віри і надії:
Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки!
У такі хвилини хвора поетеса іноді ловила себе на думці, що весна несе дарунки усім, крім неї:
Для мене тільки дару не придбала, Мене забула радісна весна.
Але «яблуні гілки», що заглядали у вікно, «листячко зелене», «білесенькі квітки» яблуневого цвіту переконували, що весняний вітер, пташині пісні — це подарунок весни і для неї:
Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала; Весни такої не було й не буде, Як та була, що за вікном цвіла.
В один із таких чудових днів Леся написала: «Надворі така розкішна весна, що ніхто не повинен слабувать...»
Пейзаж для Лесі Українки завжди був образною формою світовідчуття, засобом пізнання дійсності. Картини природи утворах поетеси невіддільні від життя людини, від її мрій і почуттів.

Завантажити цю роботу безкоштовно



Інше на тему: Твір Краса рідної природи в ліричних творах Лесі Українки

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок