Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Творча доля Павла Тичини з погляду сучасника Його світ ловив — і спіймав.

Твір Творча доля Павла Тичини з погляду сучасника Його світ ловив — і спіймав.

Назва:
Твір Творча доля Павла Тичини з погляду сучасника Його світ ловив — і спіймав.
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
4,68 KB
Завантажень:
317
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Творча доля Павла Тичини з погляду сучасника
Його світ ловив — і спіймав.
Євген Сверстюк
Яскравою самобутньою зіркою постав Павло Тичина на небосхилі української літератури. Його поезія сповнена ніжним музичним звучанням, ритмом, який притаманний реаліям життя. Творчість Павла Тичини — одна з вершин української поезії. Митець належав до когорти талановитих поетів-модерністів свого часу. Про його творчість існують думки протилежного плану: одні критики й літературознавці стверджують феноменальну значущість поета, інші говорять про слабкість особистості, що не змогла реалізувати свій творчий потенціал. Напевно, мають сенс і ті, й інші. І в цьому — сконцентрований відбиток історії нашої країни.
Творчий шлях Павла Тичини тривав шість десятиліть, і саме зараз, коли відкрилися сторінки нашої драматичної історії, ми можемо зрозуміти внутрішні переживання лагідного, чутливого до краси й гармонії молодого поета, який так незбагненно передчував трагічні події 30-х років, на жаль, фатальні для багатьох його колег. Юрій Семенко колись зазначив, що «комунізм — жахлива система! Поета П. Тичину, Україні Богом даного, золотокларнетного, Москва спотворила, перемучила в двісті розтерзаного совєтського віршороба Тичину...»
Та все ж таки Павла Тичину слід читати надзвичайно уважно, і тоді перед нами постане багатоголосся його поезії й багатогранність його таланту, зокрема на початку творчого шляху. Він звертається до «вічних» тем, демонструючи культуру віршування, поєднує різні стильові тенденції: символізм, неоромантизм, експресіонізм, імпресіонізм. Врешті, після виходу у світ збірки «Сонячні кларнети» у 1918 р., де поет розкрився як самобутній талант, геніальний майстер пера, ми маємо феномен «кларнетизму» (тоді митця ще не формували з допомогою партійних лещат). Ця збірка П. Г. Тичини, у якій вміщені вірші, присвячені природі, почуттям, де автор не порушує якихось проблем реального життя, сповнена тривожного чекання й сподівань на краще майбутнє («Арфами, арфами...»). Герой твору — людина, закохана в рідний край, разом із ним читач пізнає світ навколишньої природи з її «золотими, голосними... самодзвонними» арфами, які звучать у гаях, з пахощами, що їх «несе весна запашна, квітами-перлами закосичена». Образи поезії наповнюють серце читача настроєм урочистості, радості. Поет відчуває себе часткою всесвіту, його ліричний герой прагне гармонії в єднанні з природою, емоційна персоніфікація весни як дівчини доповнює таке бажання, але ось звучить протилежна нота — це реалії буття: «Буде бій Вогневий! Сміх буде, плач буде... Перламутровий...» Загалом ми спостерігаємо, як природа ніби вторить душевному стану героя, і це є яскравим прикладом паралелізму. Зображення деталей, навіть наявність дисонансів, надає віршам збірки неповторної принадності. У поезіях поєднуються слухові й зорові образи, наприклад, у вірші «Гаї шумлять...» поет вживає точні й влучні порівняння («купаючи мене, мов ластівку», «неба край — як золото», «горить- тремтить ріка, як музика»), епітети («шепіт трав голублячий»), метафори («думки пряде», «мріє гай»). Застосування дієслівних рим, внутрішнього римування свідчить про зв'язок поетики вірша з поетикою народної пісні. П. Тичина створив оригінальну семирядкову строфу, насичену емоційними паузами. Уривчастість мови лише підкреслює той неспокій душі, що перебуває в очікуванні змін і в собі, і довкола, усе ніби чекає чогось великого, нового й небувалого.
Збірка закінчується поемою «Золотий гомін», твором дуже складним, де суперечливі моменти поєднуються між собою, — це й ілюзій, і відчуття глибокого розколу в суспільстві, і палке бажання, щоб Україна таки стала вільною.
Тичина, як ніхто інший із поетів, мав дар передбачуваності подій. Адже поема написана влітку 1917 року з нагоди проголошення II Універсалу Центральної Ради. Ось воно, очікуване свято: «Над Києвом — золотий гомін. І голуби, і сонце! Внизу — Дніпро торкає струни...» (символічне зображення українського прапора).

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Твір Творча доля Павла Тичини з погляду сучасника Його світ ловив — і спіймав.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок