Головна Головна -> Інше українською -> Твори -> Твір Кохання, виплекане зболеним серцем (за твором Дж. Джойса «Джакомо Джойс»)

Твір Кохання, виплекане зболеним серцем (за твором Дж. Джойса «Джакомо Джойс»)

Назва:
Твір Кохання, виплекане зболеним серцем (за твором Дж. Джойса «Джакомо Джойс»)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
1,89 KB
Завантажень:
413
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Кохання, виплекане зболеним серцем (за твором Дж. Джойса «Джакомо Джойс»)
Скільки вже, здавалося б, сказано про кохання! Яких тільки сюжетів не складено на цю вічну тему! Але твір Джеймса Джойса важко назвати сюжетним. І все ж це твір про кохання!
Очима, душею закоханого читач бачить портрет коханої: «Бліде обличчя в рамці важкого запашного хутра, її руки сором'язливі та нервові. Вона носить пенсне». Такий портрет кохання. Він не стільки зовнішній, скільки поданий через перипетії почуттів ліричного героя. Історія кохання постає через мінливі картини навколишнього світу, який змінював його почуття: «Рисовий лан біля Верчеллі у рожевому літньому мареві. Поле її понурого капелюшка затінюють її фальшиву посмішку». Увесь світ зійшовся в одне — кохання:
Мої очі не зрять крізь пітьму, мої очі не зрять,
Мої очі не зрять крізь пітьму кохання.
І де б не був герой, що б не робив — скрізь її образ — образ кохання. Здається, все, що навколо — люди, площі, тварини — то лише декорація до кохання, пристрасті, які охопили усе єство ліричного героя, і він, вкрай засліплений почуттям, що затулило увесь світ, бачить лише її: «Подовгасті, розпусті, розтлінні вуста: молюски темної крові». Про себе він скаже: «Розіп'ятий коханням?» До подій, пов'язаних з коханням героя, залучено, здається, цілий світ: історія народу, характери й вчинки окремих людей, їхня культура й мова. Та й сама мова оповіді дещо дивна. Вона пересипана фразами з інших мов — фразами-образами, що криють або алюзії (парафраз вірша Джойса «Квітка, подарована моїй дочці»), або гру слів (середні віки — вік творчої зрілості і Середні Віки — доба в історії людства). Тим самим досягається враження, що кохання героя — більше за одне людське життя, воно сягає вселенських розмірів. Здається, і цілого Всесвіту для нього замало. Це кохання гострило пахощі і звуки, барви і відчуття. Кохання — це вічний страх утрати. Кохання — це надія, і безнадія: «Мій голос помирає в луні власних слів, помирає, немов стомлений мудрістю голос вічного поклику, що озвався був до Авраама, відлунюючи на пагорбах». Здається, у цьому творі зовсім немає дії, бо про головне ми дізнаємося з називних речень: «Ковзання — простір — роки — зоряна крона — тьмяне небо — застиглість — і ще глибша застиглість — застиглість знищення — і її голос». Цей голос промовляє вічне: «Не Його, а Варавву!» І далі низка образів: «Пустка. Голе помешкання. Тьмяне денне світло. Довге чорне фортепіано: труна музики». І на краєчку чорний капелюшок, прикрашений червоними квітами. Символ перипетій кохання через колір. А далі асоціативний образ — символ герба В. Шекспіра. Шекспірівська пристрасть? Високе кохання, немов у п'єсах Шекспіра? І так само безсмертне. І можливо, так само безнадійне. Це кохання, виплекане зболеним серцем, промовляє до нас зі сторінок його твору «Джакомо Джойс».

Завантажити цю роботу безкоштовно



Інше на тему: Твір Кохання, виплекане зболеним серцем (за твором Дж. Джойса «Джакомо Джойс»)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок