Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Історія України -> Ліквідація Української автономії на при кінці XVIII ст.

Ліквідація Української автономії на при кінці XVIII ст.

Назва:
Ліквідація Української автономії на при кінці XVIII ст.
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
5,46 KB
Завантажень:
171
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.7


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Ліквідація Української автономії на при кінці XVIII ст.


Політичний устрій українських земель у складі Російської імперії у кінці XVIII ст. характеризується втратою залишок української державності, що існувала ще з часів Б. Хмельницького.
У 1775 р. Катерина II віддала наказ знищити Запорозьку Січ. Влітку 1775 р. царські війська зруйнували січові укріплення і роз-зброїли гарнізон Запоріжжя. Царський маніфест оголосив про лікві-дацію запорозького козацтва: "... можемо Ми оголосити, що немає тепер більше Січі Запорозької в політичній її потворності, а отже, і козаків цього імені..." [10].
За пропозицією Г. Потьомкіна царський уряд репресував верхівку Запорозької Січі. Вісімдесятирічний кошовий отаман П. Калнишевський був заарештований і засланий на північ Росії — у Соловецький монастир на Білому морі, де провів 27 років у келії, звідки його не виводили роками. У 1801 р. за указом царя Олександра І П. Калнишевського звільнили. Він помер у 1803 р. на Соловках. Перед Преображенським собором Соловецького монастиря лежить гранітна бри-ла з епітафією: "Тут поховано тіло кошового, що спочив у бозі, грізної колись Запорозької Січі козаків отамана Петра Калнишевського, засланого в цю обитель за найвищим велінням у 1776 році на упокору... Помер 1803 року, жовтня 31" дня, в суботу, 112 років від роду" [10].
На Запоріжжі впроваджувалися такі самі феодальні порядки, що й в усій Україні. Частину рядових козаків було оголошено військови-ми поселенцями. Більшість колишніх запорозьких старшин дістали звання офіцерів російської армії. Майже 5 тис. запорожців залишили терени колишньої Запорозької Січі й перебралися до Туреччини, де заснували Задунайську Січ (1775-1828 рр.).
З 1788 р. царський уряд, відчуваючи потребу у військовій силі у зв'язку з підготовкою війни проти Туреччини, із запорожців, що за-лишилися, починає організовувати Чорноморське козацьке військо на землях між річками Буг і Дністер. У 1792 р. козаків-чорноморців було переселено на Кубань (сучасний Краснодарський край у складі Російської Федерації). Після російсько-турецької війни 1828-1829 рр. на узбережжі Азовського моря формується Азовське козацьке військо.
Правобережна Україна майже до кінця XVIII ст. залишалась у складі Польщі. У цей період основними землевласниками були поль-ські пани. Маєтки окремих магнатів не поступалися королівським.
Так, у складі володінь сім'ї Любомирських налічувалося 31 місто і 735 сіл. Від великих магнатів намагалися не відставати середні й дрібні пани, які захоплювали і приєднували до своїх володінь нові й нові землі.
Друга половина XVIII ст. позначена на Правобережжі небувалим розмахом антифеодальних виступів. Зростанню антифеодального визвольного руху сприяло посилення феодального гноблення, збіль-шення панщини. Посилилося й національно-релігійне гноблення. У 1768 р. польський сейм ухвалив постанову про формальне зрівню-вання у правах католиків, православних і протестантів. Це виклика-ло протест реакційних кіл польських феодалів. Під гаслом захисту католицизму в місті Барі частина польських панів скликала конфеде-рацію. Дії загонів конфедератів на Поділлі й Волині супроводжува-лися грабуванням населення, вигнанням православних священиків, руйнуванням церков. Усе це призвело до загострення, соціальної та національно-політичної ситуації.
Гайдамацький рух, що розпочався в першій половині XVIII ст., пе-реріс у величезне народно-визвольне повстання, відоме в історії під назвою "Коліївщина" (від слів "кол", "колоти").
Повстання почалося восени 1768 р. Очолив його Максим Залізняк. Повстанці звільнили від поляків десятки сіл і міст Київщини. Незаба-ром вони підійшли до Умані — добре укріпленої фортеці. Козаки, які мали захищати Умань, на чолі з Іваном Гонтою перейшли на бік повстанців. Це зміцнило загони повстанців, і в червні 1768 р. вони за-хопили Умань. Визволення Умані мало велике значення — форпост уніатства і католицизму був ліквідований. Повстання перекинулося на інші райони Правобережжя. Тут було знищено польські органи влади і встановлено українське народне самоврядування.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Курсова робота на тему: Ліквідація Української автономії на при кінці XVIII ст.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок