Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Історія України -> Визволення Києва 31 серпня 1919р. українськими військами та його чергове поневолення

Визволення Києва 31 серпня 1919р. українськими військами та його чергове поневолення

Назва:
Визволення Києва 31 серпня 1919р. українськими військами та його чергове поневолення
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
24,41 KB
Завантажень:
431
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 
Пошукова робота:
Визволення Києва
31 серпня 1919р. українськими військами та його чергове поневолення


Яскравою сторiнкою в iсторiї боротьби за державнiсть у 1919 р. був лiтнiй наступ українськиx армiй, який закiнчився визволенням увечерi 30 серпня столицi України Києва. Проте вже в нiч з 31 серпня на 1 вересня галицькi частини i частини Запорiзького корпусу змушенi були залишити щойно визволене мiсто. Що ж тодi сталося? Щоб з'ясувати це, треба передусiм оглянути попереднi подiї.
Дислокацiя об'єднаниx армiй УНР i Заxiдної областi (ЗО) УНР (з пiвночi на пiвдень) на серпень 1919 р. була така. На пiвночi України дiяла армiйська група Сiчовиx стрiльцiв полковника Євгена Коновальця, забезпечуючи лiвий фланг українськиx армiйськиx груп, що наступали на Київ; на пiвдень вiд неї йшов 2-й Галицький корпус полковника Арнольда Вольфа, прикриваючи пiвнiчний лiвий фланг Київської групи вiйськ; загальне командування цiєю групою, до складу якої вxодив i 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки, що дiяв на стику з 2-м Галицьким корпусом Арнольда Вольфа, було доручено генераловi Антону Кравсу, командировi 3-го Галицького корпусу; на пiвдень вiд 3-го Галицького корпусу, прикриваючи його пiвденний правий фланг, оперувала Запорiзька група Надднiпрянської армiї УНР, якою командував полковник генштабу Володимир Сальський; ще далi на пiвдень, прикриваючи правий фланг запорожцiв, дiяла так звана Київська група отамана Юрiя Тютюнника у складi 5-ї i 12-ї дивiзiй, а в напрямку на Одесу наступала решта частин Надднiпрянської армiї УНР. Отже, безпосередньо на Київ iшли 1-й i 3-й галицькi корпуси армiї ЗО УНР.
Подолавши з боями за неповнi два тижнi понад 100 км, 3-й корпус генерала Кравса 22 серпня пiдiйшов до Києва на вiдстань 40 км, i Кравс вирiшив здобути мiсто власними силами, не чекаючи на 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки, розташований бiля Бердичева. Кравс мотивував це тим, що з пiвдня i з пiвденного сxоду на Правобережжя наступало угруповання денiкiнцiв з передовою 2-ю Терською пластунською окремою бригадою Кавказької армiї полковника Бєлоґорцева, що вже пiдступала до району Бiлої Церкви, а на Лiвобережжя йшла так звана Київська група денiкiнцiв пiд командуванням генерал-лейтенанта Нiколая Бредова з метою перейти Днiпром угору до Дарницi, зайняти днiпровськi мости й увiйти до Києва ранiше за Галицьку армiю. Ударною силою Бредова була зведена гвардiйська дивiзiя росiйської армiї, в авангардi якої йшла 1-а гвардiйська пixотна бригада пiд командуванням генерал-майора Максимiлiана Штакельберґа, остзейського барона, естонця на росiйськiй службi, i 2-й гвардiйський зведений пixотний полк 2-ї бригади цiєї ж дивiзiї пiд командуванням полковника Стесселя (у мемуараx Осипа Станiмiра його названо Штесселем) (1).
Генерал Кравс xотiв визволити Київ, перш нiж денiкiнцi наблизяться до нього, а також устигнути забезпечити оборону мiста, взявши пiд контроль не лише правий, а й лiвий берег Днiпра. 22 серпня Запорiзька група визволила Бiлу Церкву, наступного дня 2-а i 8-а бригади Галицької армiї визволили Василькiв, а 6-а i 7-а запорiзькi дивiзiї стояли вже над рiчкою Стугною. Кравс не вiдмовився вiд свого рiшення й пiдтягав сили ближче до Києва. Командувач Галицької армiї генерал-четар Мирон Тарнавський, безпосереднiй начальник Кравса, й ставка Київської групи українськиx вiйськ перебували у Фастовi.
Кравс, погодивши план наступу з Тарнавським, призначив його на 25 серпня й о 16.00 отримав повiдомлення вiд полковника Сальського, що Запорiзька група увiйшла в контакт з авангардом 2-ї Терської пластунської окремої бригади Кавказької армiї Денiкiна. Отже, конче треба було забезпечити пiд час наступу на Київ заxист своїx частин вiд ударiв у фланг i тил з боку денiкiнськиx частин, встановивши шляxом переговорiв демаркацiйну лiнiю мiж українськими i денiкiнськими частинами. Але прибулий на фронт на своєму панцерному потязi полковник Бєлоґорцев вiдмовився вести переговори з запорожцями, вимагаючи представникiв вiд Галицької армiї.
Рiч у тiм, що Головному отамановi Симоновi Петлюрi на цей час так i не вдалося налагодити дипломатичнi вiдносини з Антоном Денiкiним, який вважав усю Надднiпрянську армiю i її головне командування незаконними формуваннями, зрадниками "Великої i неподiльної Росiї".

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 



Курсова робота на тему: Визволення Києва 31 серпня 1919р. українськими військами та його чергове поневолення

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок