Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Мовознавство -> Скачати курсова робота на тему: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.) / сторінка 10

Назва:
Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
45,74 KB
Завантажень:
141
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Вплив польської мови не оминає й побутової лексики: домашній інструктор — репетитор, куферок — валізка, вахляр — опахало, реставрація — ресторан, стрих — горище, ліска ~ паличка, ковінька, фризієр — перукар, вельон — вуаль і под.
По-друге, живими ще були традиції галицького москофільства, а тому не повинні дивувати такі слова, як вилка замість виделка, занімаються, защитник, немногий, представте собі, позвольте, склонна, невтомимий, безпощадна, удержання в значенні «утримання», неділя замість «тиждень», сотрудництво, кругозор та ін.
Згодом, при витворенні єдиної літературної мови Східна Україна здебільшого не приймала русизмів; що ж до полонізмів, то вони частково влилися в літературний лексикон.
Західноукраїнські говори найбільше відбилися в мові В. Стефаника, М. Черемшини й Л. Мартовича. В. Стефаник відчував, що його говірка стояла на перешкоді поширенню його творів у Східній Україні. Тому коли в Харкові 1924 р. виходила збірка його новел, він не заперечував проти того, щоб редактори дещо «пригладили» його мову. Проте, як зазначає В. Чапленко, твори В. Стефаника, написані покутським діалектом, уже жили незалежним від автора життям. І вони зберегли для нас і /е/ з палаталізацією попереднього приголосного на місці літературного /а/ (порєдок), і тверде /ц/ у кінці слів (конец), і пом’якшене /ч’/ (богачю), і середнє /л/ (мелник), і м’яке /р’/ (прокураторь) та ін. Відповідно до літературного ся В. Стефаник уживав си, у третій особі множини теперішньо-майбутнього часу дієслів кінцева флексія уживалася без пом’якшення (б’ют); навпаки, в числівниках на -десят кінцеве /т/ пом’якшувалося (п ’ятьдесєть, шістдесєть); іменники середнього роду з колишнім суфіксом -ja закінчувалися на -є без подовження попереднього приголосного (весілє, житє); замість загальнолітературної морфеми най-, що вживається для творення найвищого ступеня прикметників, міг виступати її варіант май- (май безпечніше); зберігалися релікти перфекта (утікала-м, аби-с упав, був-єм майстер, гадали-м, коби-сте поздихали).
До непересічних явищ української літературної мови цього періоду належить мовотворчість М. Коцюбинського. Власне, слово «мовотворчість» не зовсім точне, оскільки цей письменник був шліфувальником тих норм, які на той час уже склалися. Точніше було б сказати про розширення внутрішніх меж естетики українського слова. Як стиліст М. Коцюбинський був неперевершений. Він добре знав попередню українську літературу, всотав у себе її мову, але разом з тим вивчав мову у її живому звучанні, робив багато фольклорних записів. В. Чапленко справедливо зауважував, що М. Коцюбинський, як ніхто інший з його сучасників і навіть письменників пізніших років і десятиліть, свідомо боровся з вузькими діалектизмами, локалізмами, хоч своєю власною практикою не заперечував їх художньої вартості. «Яскравий приклад на це, — пише вчений, — маємо в «Тінях забутих предків», де він ужив тільки незамінних локалізмів («гачі», «маржина», «плай», «вориннє» тощо). І яка в цьому розумінні велика різниця між «Тінями забутих предків» та «Камінною душею» Г. Хоткевича, що написана суцільно гуцульським говором! Ця остання через те просто випадає з української літературної мови» 1. 
1 Чапленко В. Названа праця. — С. 237.
Однією з сильних сторін художньої манери М. Коцюбинського є економність мови, намагання передати мінімальною кількістю слів певну життєву ситуацію, наприклад: «Раз щось чорне та пелехате закрило світло і розірвало музику. — А! — А! — Се ви? Я. — Чорне трясло бородою та великим брилем, трясло Кирилові руку» («В дорозі»).
М. Коцюбинський не намагався ревізувати ту абстрактну лексику, яка усталилася в українській мові і віддзеркалювала її склад в інших європейських мовах. Він уживав суто українські слова з абстрактним значенням (будучина / пришлість, беззакон, здивовання, втома, байдужність, питання, пригода, справа, запеклість, певність, самозабуття, задума, зарозумілість, розвага, кривда, заздрощі, вражіння, зневага, розвій, розпука, приязнь, прикмета, зненависть, розмаїтість, самоповага, співчуття та ін.

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Курсова робота на тему: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок