Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Мовознавство -> Українською курсова робота: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.) / сторінка 12

Назва:
Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
45,74 KB
Завантажень:
141
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
.. І наче в такт природі серце моє стрепенулось од бажання подібної ж гармонії в людському житті, од сподівання нової весни...» («По-людському»).
Автор майже ніколи не називає пору року, коли він описує природу, — все розкривається шляхом зображення відповідних явищ: «Серце розкриває обійми і тим розлогим нивам, що, порвавши кайдани, збудились до нового життя, і тим дітям повітря — вільним птахам, що з далеких країв прилетіли до нас у гості, і тому кущикові фіалок, що, захистившись межи травицею, тихо процвітає, віддаючи свої пахощі чудовим пахощам весни!...» («Ціпов’яз»).
Те саме з портретом. Часто він невідривний від способу сприйняття світу тим, хто дивиться на людину. Наприклад, культурний хлібороб Прокіп із «Fata morgana» так бачить кохану Гафійку:
«Прокіп обіймав оком Гафійку. Туга, здорова, чиста — вона світилась на сонці, як добра рілля, як повний колос, а очі мала глибокі та темні, як колодязне дно». До зображення портрета можуть додаватися певні супровідні риси, що якоюсь мірою впливають на сприйняття зовнішності людини: «О. Василь ходив перехильцем по хаті, заклавши руки в кишені підрясника та схиливши в задумі голову, а по стінах лазила тінь кудлатого ведмедя» («Лялечка»),
М. Коцюбинський — майстер використання кольорової гами, особливо в пейзажі. Наприклад: «Десь далеко, край небосхила, здіймалась сива імла, виповняла повітря... Чорними ярами покотився білий туман» («Ціпов’яз»); «Осінь горіла на сонці, як сильна рудоволоса жінка в блакитній шовковій сукні. Молоді липи вже роздяглися й стояли голі, мов діти в своїй безсоромності... Особливо гарні були клени, тепер такі легкі. У своїй прозорій жовтизні вони нагадували рум’янець сухотниці» («Дебют»).
Творчу манеру М. Коцюбинського певною мірою використовували пізніші українські прозаїки, зокрема М. Хвильовий, Г. Косинка, А. Любченко, а в наш час — О. Гончар.
Тепер про письменників, які писали в цей час, але творчість яких була продовжена і в наступні десятиліття (переважно на еміграції).
Наприкінці 80-х років уже нинішнього століття повернувся до українського читача Микола Вороний — друг і якоюсь мірою учень Івана Франка. Сам поет казав про автора «Зів’ялого листя»: «Вплив його могутньої особи був на мене колосальний». Ішлося насамперед про лірику. «Грубого реалізму не визнаю, — писав М. Вороний. — Терпіти не можу «Тюремних сонетів» Франка, але закоханий в його «Зів’ялім листі». Так то так, але сам М. Вороний не цурався громадських тем. Адже він автор перекладу «Інтернаціоналу», «Варшав’янки» й інших революційних творів. Як пише Г. Вервес у передмові до його творів, «він захоплювався соціальною лірикою М. Некрасова, І. Козлова, І. Базова, Г. Гейне, витонченою лірикою французьких поетів (А. Сюллі-Прюдома, П. Верлена, П. Бурже, Л. Бульє), навіть староіндійською, перською та японською поезією» 1. 
1 Вервес Г. Поет повертається на Батьківщину // Передмова до видання: Вороний Микола. Твори. — К., 1989. — C. 19.
Правда, східна поезія не стає в один ряд з М. Некрасовим, вона тільки свідчить про поетичні обрії автора. Але оспівуванню революції М. Вороний віддав-таки шану, що позначилося на його мові, пор.: «А наді мною Революція В червоній заграві плила»; він, як і Франко, шукає сил, щоб визволити і свій люд, і свою землю: «Розкішний край мій у ярмі, Мій люд — невільники німі; О рідна земле, люба нене! Чому, припавши до твоїх грудей, Я тільки плачу, як дитя нужденне, А сил не набираюсь, як Антей?» Але революція у М. Вороного мала національний характер. Адже він — автор знаменитого «Євшан-зілля», твору, що як ніякий інший вплинув на національне пробудження українського народу.
М. Вороний кохається в Шевченковій поезії. У його віршах часто трапляються рядки, належні батькові української літератури й мови: «Виростав вас, доглядав вас на втіху та диво; Занедбали й те, що мали Землячки кохані, Славних прадідів великих Правнуки погані!...»
Та є в нього перегуки і зі «Словом о полку Ігоревім», з І.

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Курсова робота на тему: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок