Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Мовознавство -> курсова робота українською мовою: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.) / сторінка 13

Назва:
Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
45,74 KB
Завантажень:
141
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Франком, Лесею Українкою: «Слухай, старче, ти шугаєш Ясним соколом у хмарах, Сірим вовком в полі скачеш, Розумієшся на чарах»; «Я взяв би тебе, мою зіроньку ясну, поніс би далеко на крилах пісень»; «Розпука кидає в блакить Крик навісної муки».
М. Вороний — людина високої культури, європейської освіченості. Його поезія насичена посиланнями на художню класику. Тут і голівка Греза, і ескіз Родена, і меланхолійний ноктюрн Шопена, і фрагменти вірша Сюллі-Прюдома, і псалми Верлена. Не оминає він і загальновживану культурну лексику типу фантом, діадема, ельф, фатум, ексцес, ореол, каватіна і под. Ідентичні вкраплення з чужих мов також не рідкість: «О, не здивуйте, excellentes*, В тім слові — відгук боротьби За давнє uti possidentes**, За гасло Panem et circenses!*** Я син юрби». 
* Ваша світлість. 
** Маєтності. 
*** Хліба і видовищ.
Історизмів поет майже не вживає. Це хіба що слово гудець «поет, співець» у «Євшан-зіллі». Не інкрустує він свої твори і народними фразеологізмами (поодинокий приклад — Як тільки ж полуда з очей нам упала), проте інколи творить афоризми сам, наприклад: Та коли ти Вкраїни не кохаєш, — ти не моя!
М. Вороний багато перекладав французьких поетів, що позначилося й на його власній творчості, зокрема на манері версифікації. Порівняймо переклад з А. Сюллі-Прюдома:
Тепер знемігся я і вже в блакить очима
Не смію линути з одвагою орла.
Але хто ж виростив у мене за плечима
Два дужих і дзвінких крила?;
з П. Бурже:
Гойдався той дзвін, як легіт весняний,
Із далечі літ.
До мене слав усміх чистий, коханий
Конвалії цвіт.
А тепер вслухаймось у вірш самого М. Вороного:
Кудою йти? І нащо сподівання,
Коли мети в моїм житті нема,
Коли утрачено і мрії, і бажання,—
Усе дарма!
Руки молитовні,
Погляди любовні
Німі...
Крила сніжно-білі...
Хвилі, сині хвилі
У тьмі.
Один з улюблених поетичних прийомів М. Вороного — завершення строфи тими словами, якими вона починається:
О рубіни червоні!
А хто ж вам дав багровість і полиск огня?
Моя гордість, ображена гордість моя,
Що тримала мій гнів на припоні.
О рубіни червоні...
Перегук із світовою поезією відчувається і у власних іменах. Героями М. Вороного є Дедал з Ікаром, дочки богів Електра, Тагота, Стеропа, Майя, Пелена, Меропа, Альціона, французькі поети Ронсар, Маріні та ін.
На епітети й метафори поезія М. Вороного небагата. Та є в нього і народні «біле личко, Чорні брови», і мистецьки відшліфовані кольори призахідних хмар — Круг його хмари хиткі, хвилясті, І позлотисті, і бурштинові, І фіалкові, і попелясті. Метафори здебільшого пов’язані з небом і нічною порою: Небо зорями сміялось, Ніч безока над містом стоїть; Нічка на землю упала Синім прозорим серпанком та ін. Порівняння мають фольклорний характер: Ой то не хижа сарана, Не круки степ укрили, — То Конрад рушив у похід свої потужні сили. Любить поет повтори типу: То літньої ночі було на Дніпрі... Чудової теплої ночі. Одним із засобів образності є алітерації: Тамара блудить як примара. Тамара терпить од катара І стогне: О Ма-да-га-скарр! Табло: Тамара і Оскар; Плачуть дзвони на дзвіниці. Інколи в поетичну мову вриваються розмовні інтонації: Ти питаєш, чи кохаю? Ба який! Або я знаю... Здрібнілих слів майже немає. Зрідка з’являються слізоньки, устонька і под.
У тогочасній і навіть у післявоєнній прозі й драматургії помітною фігурою був В. Винниченко. Високий інтелектуалізм, поєднаний з абсолютним мовним реалізмом, — ось головна особливість мовного матеріалу цього автора. З одного боку, він розбудовує виражальні можливості української літературної мови, продовжуючи творчі традиції І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Тобілевича й інших творців найголовнішого інтелектуального знаряддя нації, з другого — не боїться нелітературного слова, не сахається ні російщини, ні просторіччя, ні жаргону. У нього народ висловлюється так, як він говорить насправді. Бо є різниця між тим, як слово має звучати, і тим, як воно прижилося у різних верствах населення.

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Курсова робота на тему: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок