Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Мовознавство -> Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.) / сторінка 15

Назва:
Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
45,74 KB
Завантажень:
141
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Насамперед це найпоширеніші слова, слова, які в усіх «на вустах». Один з героїв оповідання В. Винниченка «Уміркований» і «щирий» в листі до своєї дружини пише: «Горе тепер, Олю, та й годі: куди не поїдь, скрізь у поїзді тільки й почуєш: революція, резолюція, конституція, інтелігенції.» Така «лексика доби» щедро ввійде згодом до публіцистичних творів письменника. Зокрема, за його «Відродженням нації» можна скласти політичний словник другого десятиліття XX ст. Але й художня література довоєнного періоду містить немало політичної лексики (соціялізм, революціонер, нелегальне становище, марксист, есдеківська брошурка — «Історія...»); експропріатори — «Голод», соціалісти, ер-у-пе (Революційна українська партія. — В.Р.), демонстранти, поліцаї, козаки — «Роботи!»). Автор досить стримано ставиться до всіляких «ізмів», інколи навіть глузливо, бо прихильність до вживання тих чи інших політичних гасел не завжди йде в парі з розумінням їхнього змісту. Герой оповідання «Таємність» зауважує: «Треба мати на увазі, що моя наречена тільки й мріяла про «народ», партії, бомби, страйки. І щоб все це було страшенно таємниче, щоб побільше конспірацій, шифрів, паролів. До речі, тоді вже народилося сакраментальне сполучення «вороги народу» («Таємність»).
Дбаючи про усталення норм уживання слів, В. Винниченко, як ніхто інший, відображає мову різних суспільних верств населення України такою, якою вона була в його часи і якою, на жаль, вона багато в чому лишається ще й сьогодні. Чи програють від цього художні твори? Здається, навпаки: сьогоднішній читач не впізнає в деяких персонажах сучасних повістей і романів живих людей, бо вони розмовляють добірною літературною мовою.
У нас ще й досьогодні досить убогі знання про українське просторіччя. А поза тим докладне вивчення багатої художньої спадщини В. Винниченка дало б змогу приблизно класифікувати цей багатющий мовний матеріал. Шкода заходу? Навіщо вивчати мовні покручі? Така думка, на жаль, панує і серед мовознавців, і серед письменників. Недаремно ж і В. Винниченкові закидали «зловживання» цим лексичним шаром 1.  
1 Див.: Мольнар М. Забутий письменник? Кілька думок про письменницьку долю В. Винниченка // Винниченко Володимир. Оповідання. — Братислава, 1968. — С. 13.
Але ж за всіх обставин він існує, і відводити від нього погляд — це все одно що лишати на поталу хворих людей, не подаючи їм медичної допомоги. Звичайно, є в українському просторіччі перекручені і недоречно вжиті слова й вирази типу спінжак («Кумедія з Костем»), некіпаж («Раб краси»), фітьфебель, мундьор («Боротьба»), яконовія («Хто винен») і под. Але ж ці слова — один із способів самовираження персонажів, наприклад: — Ха-ха-ха! Іван, Степан, Денис — синод! Ха-ха-ха! Славная препорція!...» («Краса і сила»). Та ж не тільки подібні слова характеризують українське просторіччя. Тут і цілком літературні, але знижені слова типу розшолопати («Боротьба»), мужичня («Таємність»); тут і прийняті в народній мові словосполуки типу давати рощот («Кумедія з Костем»), про всякий случай («Краса і сила»), свадьбу грають («Малорос-европеєць»), що мають літературні відповідники (розраховувати, про всякий випадок, справляють весілля); тут багатюща фразеологія, що увиразнює мовлення, робить його барвистим і цілком природним, наприклад: « — Думав, що мене кондрашка тут на місці гепне; ...Невже ж таки їм повилазить, що я чоловік тихий собі; ...Попереду зайди до секретаря та ткни йому щось у руку ~ щоб його за печінки вже ткнуло — може з того щось і вийде» («Уміркований» і «щирий»); « — Ну! — шепотіли задні, коли передні зсувалися вниз. — Валяй далі! — хропів той і мовчки сунувся знов уперед («Голод»); « — Не меліть чорт зна що» («Роботи!»); «Чорта з два; «ваньку валяти»; «звістка наробила шелесту»; «Тепер їм за вухом не засвербить тюрма» («Таємність»).
Дуже активно використовується у просторіччі оцінна лексика і фразеологія.
У ранніх творах В. Винниченка поодинокими фактами засвідчені зменшені слова (типу світлечко в «Димі»), а також перифрази (типу дім неволі — тюрма» — у «Темній силі»).

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Курсова робота на тему: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок