Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Мовознавство -> курсова робота на тему: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.) / сторінка 17

Назва:
Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
45,74 KB
Завантажень:
141
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Повість М. Коцюбинського «Fata morgana», в якій цей пейзажний малюнок доведено до вірша в прозі, була написана, як відомо, в 1903 році. Характеризуючи метафору В. Винниченка, треба згадати, що в деяких випадках вона має двопланову природу: дієслово, яке стоїть у центрі метафори, спершу вживається у прямому, не образному значенні, напр.: «У кутку шаруділи, пищали й билися миші. А в голові також, як миші, пищали й шкрябали серце думки» («Історія...»).
Даючи портретну характеристику людини, письменник підмічає в її зовнішності якусь найбільш примітну рисочку, називає її і потім час від часу повторює. Ось, скажімо, портрет Явтуха з оповідання «Салдатики»: в сих маленьких, сіреньких очах; дивлячись кудись далеко ясними невеличкими очима. Це може бути й не фізична риса, а предмет, що становить невід’ємну рису зовнішності персонажа, наприклад, окуляри: Через якийсь час «окуляри» вернулись, щільно причинивши за собою двері...; — Мені все одно... — згодились «окуляри» («Роботи!»).
Така імпресіоністичність зображення застосовується і в інших ситуаціях, зокрема в спогадах про щось: «В уяві встала біла сукня, червона краватка, смугляві щоки і сонце на підлозі їдальні» («Історія...»).
Досить рідко В. Винниченко вдається до порівнянь, але зате всі вони виважені, оригінальні, напр.: «...Там далеко, за ламаною лінією добродушних, присадкуватих, як повнотелеса попадя, карпатських гір...»; «на мене дітлахи дивились такими ж здивованими очима, як їхні телята дивляться на нові ворота» («З споминів»).
Досі йшлося про лексику, фразеологію, частково синтаксис як з погляду їх нормативності, так і їхньої участі у процесах творення художніх образів. Коли ж ми звернемося до морфології, то нас спершу чекатиме певне розчарування: уживається досить багато ненормативних форм. Можливо, ненормативними вони видаються нам з позицій сьогоднішнього дня? Ні, в часи В. Винниченка вони теж були вже ненормативними, їх свідомо намагалися оминати і Леся Українка і, особливо, М. Коцюбинський. У чому ж справа? Може, це теж один із виявів мовного реалізму, властивого Винниченкові? Це, безперечно, так, але, як здається, є ще одна причина вживання таких форм. Звичайно, з пуристичного погляду такі форми, як допустю, заплатю («Краса і сила») не вкладаються в норми літературної мови, але в системі говорів Південно-Східної України вони цілком природні, а отже, для носіїв рідної письменникові говірки цілком нормативні. «Це ж наше, українське, рідне», — мабуть, оцей внутрішній голос примушував В. Винниченка дбати про представленість південноукраїнського говіркового масиву в художніх творах, та навіть і в публіцистиці.
Окремо слід зупинитися на такій спірній формі, як активні дієприкметники теперішнього часу. Власне, закономірність їх уживання в українській літературній мові по-справжньому аргументованих заперечень ні в кого й не викликала, проте помічалося прагнення уникати їх як не народної, а запозиченої з староукраїнської мови форми. До того ж майже не засвідчувались — принаймні на Східній Україні — дієприкметникові звороти з цими формами. В. Винниченко ставився до активних дієприкметників теперішнього часу аж надто толерантно. Поряд із словосполученнями, в яких дієприкметники вживалися переважно в атрибутивному значенні, він допускав і дієприкметникові звороти. Наприклад: дрижача рука, прохаючий голос, розуміюча посмішка («Краса і сила»), блукаючі очі («З споминів»), Чого при людях вона з ним така близька, така щось знаюча, патякуюча, голубляча («Соняшна машина»).
В. Винниченко майстерно будує діалоги й монологи. Ось малоосвічена людина, селянин Явтух, уперше виступає прилюдно. Говорить він не зовсім складно, але щиро, переконано і переконливо. Але ж це промовляє не він — розмову відтворив або навіть скоріше створив письменник. Які ж основні компоненти він заклав у неї? Це чергування запитань і відповідей, а також повтор слова. Повторюються слова, що визначають головний зміст промови: мужик (відстоювання гідності людини праці), треба (необхідність активної боротьби), неправда (об’єкт боротьби): « — Вас як собак скрізь женуть.

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Курсова робота на тему: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок