Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Мовознавство -> Скачати курсова робота: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.) / сторінка 18

Назва:
Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
45,74 KB
Завантажень:
141
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
.. Іди, кажуть мужик! Мужик!.. А хто робить, як не мужик!.. Та й мовчати?.. Годі!.. Он кавунівці пішли до свого пана, забрали хліб... І нам треба йти... Треба, люде!.. Бо подохнемо все одно... І всім треба... Треба неправду вигнати... Скрізь тепер неправда!.. І ми неправду робимо» («Салдатики»).
Отже, яке місце посідають твори В. Винниченка в історії української літературної мови? По-перше, вони єднають початок століття (перші твори) з його серединою — «Слово за тобою, Сталіне» написане 1950 р., а «Щоденник» він вів до кінця життя — 1951 року. По-друге, його мова позначена високим інтелектуалізмом: вона насичена абстрактною лексикою, що передає всі відтінки діяльності людської душі; разом з тим у ній відбивається колорит кожного з періодів у громадсько-політичному житті України від початку століття і майже до кінця сталінської доби. По-третє, художня манера В. Винниченка настільки своєрідна, що його голос ніколи не загубиться в хорі української прози, як існуючої, так і майбутньої.
Дожила до радянських часів (приєднання Буковини до СРСР в 1940 р.) Ольга Кобилянська. Перші її твори виходять друком у 90-х роках XIX ст., останні — в 20—30-х роках XX ст. У 1899 р. вона відвідала Україну, познайомилася з діячами української культури і подружилася з Лесею Українкою. Тематика їхніх творів відмінна, хоч інколи й звучать спільні мотиви: «Канапка» Лесі Українки і «Valse melancolique» O. Кобилянської. Не можна не помітити, що лексика, морфологія і художні деталі О. Кобилянської про землю і людей, які працюють на ній, відмінні від тих же мовних рис у романах і оповіданнях, присвячених інтелігенції.
Зупинимося спершу на художніх особливостях творів селянської тематики. Треба відзначити, що письменниця досить економно використовує тут епітети й метафори. Але якщо вже вдається до метафор, то в центрі їх битва, бій, наприклад: «Хмари снігу кидалися зміями на себе; клубилися й розбивалися завзято; інші знов металися серпанками сполохано на всі боки, розпинали широко свої крила, відпирали напір дикого вихру» («Під голим небом»). О. Кобилянська кохається в кольорах, утворюючи шляхом словоскладання найнесподіваніші їх поєднання: синяво-сріблиста мряка, льодово-зелений блиск, зелено-брунатний мох, грізно-чорна барва, криваво-червоний вогонь та ін. Письменниця, можливо не без впливу переконань Лесі Українки, намагається писати загальноукраїнською літературною мовою. Як побачимо далі, це не завжди їй удається: над нею тяжіє західноукраїнська мовно-літературна традиція. Але фразеологічні звороти, яких вона вживає, переважно спільноукраїнські: вилізе, як шило з мішка; не говорила на вітер; дістала добрих гепаків у плечі; збанок до часу воду носить; ви б набрали в рот води; й пальцем не кивнула б; не лізь мені в очі; тепер отвираєш хавку і под. Як і в інших письменників її часу, у О. Кобилянської виступає вже вироблена певним чином унормована абстрактна лексика. Переважна її частина українська з походження (жура, будучина, співчуття, настрій, задумливість, свідомість, єство, справедливість, надія, темінь, безробіття, обурення, поведення, рівновага, сумління, самота, подія, ненависть, пересвідчення, бажання, благородність, сміливість, нагода, мета), але не цурається вона й запозичень (енергія, симпатія, протекція, гармонія, вегетація і багато ін.). Зрідка трапляються полонізми, що усталилися в галицькій мовно-літературній традиції: небезпеченство.
Уже йшлося про те, що в творчій манері О. Кобилянської помітне намагання писати загальноукраїнською літературною мовою. І це їй значною мірою вдається. Все ж вплив західноукраїнської літературної традиції відчувається. Та це й закономірно, адже вона накладалася на ту мову, якою користувалася галицька, покутська і буковинська інтелігенція і яка позначалася на мові простолюду. Тому в мові письменниці наявні такі слова, як штивний «прямий», ґазда/ґаздиня, стрій «одяг», гарувати «тяжко працювати», заховуватися «поводитися», кримінал «тюрма», файний, небавом «незабаром», кавка «ґава», сарака «бідолага», хосен «користь», урльоп «відпустка», ґвер «гвинтівка», торністра «ранець», банувати «тужити», п’ястук «кулак», вуйко «дядько», ліцитуватися «продаватися з торгів», борзо «скоро», чічка «квітка» та ін.

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Курсова робота на тему: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок