Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Мовознавство -> курсова робота безкоштовно: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.) / сторінка 20

Назва:
Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
45,74 KB
Завантажень:
141
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Чорнобривцями заквітчаний, у рушник прибраний, а сам думний та сумний» («Чайка»); «Скільки золота, золота того сумного, осіннього... Скрізь — поміж могилами, по лавочках, навіть на пам’ятниках і хрестах... На кладовищі од його аж сяє... Коли вперше глянеш на це море жовтого листу, зразу аж серце стенеться: на мить намріється обмареним очам, що то повно скрізь весняного сонця, його золотого, гарячого проміння. А глянеш удруге — і серце заниє: нема сонця — то золота печаль. Сум...» («Чайка»).
За творами С. Васильченка теж можна було б укладати фразеологічний словник української мови — стільки тут природно вплетеного і в авторську мову і в мову персонажів справжнього золота, напр.: хапун ухопив, смуток бере, про вовка помовка, а вовк із-за гори; як не брехне, то не дихне; лиха його матір знає, допекти до живих печінок, направити на стежку, аж за серце бере, і в ступі не впіймаєш, сеї ночі й очей не закривала; косить би косив, коли б який дідько косу носив; хто гостей шукає, той штани латає, її реви насіли, і в старій печі дідько топить; захотів у жука та меду, зайчики в голові стрибають, біс біду перебуде, немає й пам ’яті, яке з цього пива та вийде диво; хоч не в’їжно, так уліжно; прийшла-таки коза до воза; або здобути, або живим не бути та ін. Ці фразеологічні одиниці доповнюють суто народні прокльони і лайки: Ну то нечиста мати з ним, тю на тебе, я тебе як стану, так за дев ’ятими ворітьми кавкнеш; засмієшся ти в мене на кутні, хай вона вам струтиться, безвісти пішла б ти, все один чортів батько, на чотири вітри оженило б тебе та на n ’ятий шум, розкрили вершу, як ворота; не плещи казна-чого, щоб тобі очі по, вилазили, нема на тебе кручі, кат би тебе попостукав, ах ти ж бісова пара і под. До цього треба додати ще примовки: Отой Петро, оте дурне лепетро, козина головка, не боїться ні собаки, ні сірого вовка, та гуляв з дитиною на майдані («У жнива»).
Серед творів С. Васильченка є й імітація під фольклор. У таких «казках» звичайними є характерні для усної народної творчості звороти: Ось послухайте ж... («Осіння казка»), Пішов козак темними ярами, пішов смутний та невеселий (там же).
У повісті про життя і творчість Т. Шевченка «Широкий шлях» письменник часто вдається до ремінісценцій: За ним розбіглися, як руді мишенята, його менші брати і сестри; Ох, палати, палати. Бодай ви уже й терном були позаростали; Почорніло якось село, небо синє — і те помарніло.
Чимало в мові С. Васильченка місцевих слів. Це, зокрема, голінний «завзятий», покіль «доки», плохий «смирний, тихий», роботяжечка, поназдивитися «роздивитися», мантулик «лагоминка», старунчик «той, хто старує, говорить як старий», нетеча «нечиста сила», хлудина «хворостина», ліса «тин», жилуватий «мускулястий, дужий», трямок «бантина», зарічений «той, хто любить суперечити», вшелевкатися «потрапити кудись невдало», зуспити «зустріти», розумовський «дуже розумний», гуторка «мова, спосіб мовлення», спускатися «з’їжджати з гори на санках» та ін. У «Словарі» за ред. Б. Грінченка з наведених немає тільки слова розумовський.
Східна Україна, як відомо, була досить-таки зросійщена. Тому не встерігся письменник таких росіянізмів, як кажеться «здається», прошлого року, будто, знакомий, старанний, хто мішає, не обіщає, миролюбіє, похожий, храбро, желізо та ін.
Згідно з північноукраїнською діалектною стихією займенники після прийменників не мають приставного /н/ (про його), особовий займенник середнього роду воно уживається на означення чогось не зовсім певного, без ознаки статі (воно ж прив’язане — про недоростка), паралельно вживаються форми се і це (се, брате, дурне; це я замерзаю в степу), дієслова в третій особі однини теперішньо-майбутнього часу вживаються переважно без кінцевого -є (не зна, співа, стріля), хоч воно може й уживатися (гуляє). Не уникає письменник активних дієприкметників теперішнього і минулого часу (ходячого сусіда, над помершою), інфінітив уживає переважно з суфіксом -ть (співать, сміяться, мать, спать).

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Курсова робота на тему: Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.)

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок