Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Психологія -> Скачати безкоштовно: Спілкування як вид комунікативної діяльності

Спілкування як вид комунікативної діяльності / сторінка 7

Назва:
Спілкування як вид комунікативної діяльності
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
22,62 KB
Завантажень:
349
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 

Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (пока-рання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, що поліпшує ефективність групової діяльності. Без застосування комунікативних кате-горій «схвалення» та «несхвалення» неможлива ніяка коор-динація спільної діяльності.
Акт вербальної комунікації — це діалог, що складається з промовляння та слухання. Вміння промовляти є давнім предметом дослідження. Існує спеціальна наука — рито-рика, викладається спеціальна дисципліна — ораторське мис-тецтво. Але в сучасній літературі з питань спілкування вели-ка увага приділяється вмінню слухати. Результати досліджень показують, що достатніми навичками вміння слухати володіє небагато людей. І. Атватер вказує на те, що слухати дуже важко. Ми насамперед зайняті власним мовленням. Крім того, якщо людина в процесі діалогу замовкла» то це ще не означає, що вона слухає. Слухання — активний про-цес, що вимагає уваги. Але уточнюючи, оцінюючи чи аналі-зуючи інформацію під час діалогу, людина більше уваги приділяє своїм справам, ніж тому, що їй говорять. Особливо це виявляється в ситуаціях конфліктного спілкування.
У процесі історичного розвитку виникли дві форми мо-ви — зовнішня та внутрішня, причому перша включає в себе усну (діалог та монолог) та письмову.
Діалог — безпосереднє спілкування двох та більше суб'єк-тів. Для нього характерні:
1) згорнутість мови — деякі її елементи лише припускають-ся, але не вимовляються уголос завдяки знанню ситуації співбесідником, тому розмова може бути малозрозумілою для стороннього слухача,
2) довільність — висловлювання можуть бути реакцією на репліку партнера, зміст якої «нав'язаний» попередніми словами,
3) слабка організованість — бесіда розвивається не за пла-ном, вільно, залежить від ситуації.
Монолог — говорить одна людина, інші слухають та сприймають. Така мова організована, структурована, розгорну-та, окремі фрази завершені, мають пояснювальний характер.
Різновидом монологічної мови є письмова. Історично во-на з'явилась пізніше усної як засіб передачі інформації про певні події та явища і спочатку мала форму малюнків (ідео-графічне письмо), які ставали все більш схематичними та аб-страктними (піктографічне письмо). Подальший відхід від зо-браження конкретних предметів привів до ієрогліфічного письма, причому ієрогліфи означали не лише окремі предме-ти, а й цілі думки. І, нарешті, повне абстрагування знака від змісту ознаменувало останній, сучасний етап писемності — алфабетичне (алфавітне) письмо, в якому кожна окрема буква-знак не має самостійного значення, але з них складаються слова. Разом з тим, деякі звуки можуть мати емоційне забарв-лення, Наприклад, вимовлені з різною інтонацією звуки «а», «о», «у» несуть певну інформацію.
Письмова мова в порівнянні з усною має певні психоло-гічні особливості: вона звернута до відсутнього співбесідника і здійснюється без контакту з ним, тому у ній немає таких ви-ражальних засобів, як інтонація, міміка, жести. Вона потребує розгорнутого, послідовного та повного викладення думок, до-тримання правил граматики та синтаксису і т. ін.
Видозміненою зовнішньою мовою є внутрішня, якою ми користуємося, коли щось обдумуємо, з кимось подумки спере-чаємося. Це наш внутрішній голос, наш внутрішній співбесід-ник. Як правило, внутрішня мова монологічна, хоча в окремих випадках вона може набути форми діалогу (наприклад, коли ми відчуваємо невпевненість у чомусь, переконуємо себе).
У професійній діяльності працівникам правоохоронних органів досить часто доводиться звертатись до усної та пись-мової мови як джерела інформації. Мова може не тільки ха-рактеризувати особистість (правопорушника, звинувачувано-го, свідка), а й її психічний стан. Останнє особливо суттєво, коли виникає необхідність визначити, осудна людина чи ні, а також для розшуку та ідентифікації злочинців.
Чи можна, маючи відомості про мову людини, уявити собі, наприклад, її зовнішність? Нижче ми зупинимося на цьому пи-танні докладніше, а зараз лише зазначимо, що прямих коре-ляцій між мовою та зовнішністю на сьогодні не встановлено.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 



Курсова робота на тему: Спілкування як вид комунікативної діяльності

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок