Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Психологія -> курсова робота: Психологія як наука

Психологія як наука / сторінка 2

Назва:
Психологія як наука
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
34,53 KB
Завантажень:
230
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19 
Історія різних форм вірування в душу зводиться, за Вундтом, до трьох основних стадій: 1) примітивний анімізм, час панування чародійства й фетишизму; 2) тотемізм і манізм (культ предків) і 3) віра у світ демонів (рослинних, насилаючих хвороби, захищаючих та ін.).
Від чистого анімізму як необхідного способу мислення первісної людини відрізняється спіритизм, тобто віра в те, що духи не зв'язані з певним тілом і можуть довільно залишати свою оболонку і вільно носитися по землі й у повітрі.
Протилежністю спіритизму є фетишизм: оскільки духи можуть перебувати в будь-якому об'єкті, остільки ці об'єкти починають викликати шанування і поклоніння.
Як же насправді розвивалися уявлення про «душу» в історії наукової думки? Наскільки оптимістичними тут можуть бути вис-новки щодо з'ясування істинної природи' психічного? Спробуємо з розумінням і повагою до мудрості мислителів минулого дістати відповіді на ці запитання.
З історії науки про психічне. У стародавньому світі психологія виникла й набула розвитку як вчення про душу. Так, античний філософ Геракліт Ефеський (близько 544 — близько 480 до н.е.) вчив, що душа являє собою один із мінливих станів вогню, що перебуває у вічному русі і є першоосновою матеріального буття.
Демокріт (близько 460— 370 до н.е.) вважав, що-«душа є началом рушійним», «є особливого роду вогонь і тепло» і складається з кулястих, вогняних рухливих атомів — найдрібніших, далі непо-дільних часток матерії, благородніших, ніж атоми тіла. Він запе-речував безсмертя душі, вважаючи, що вона гине разом з тілом. В основі процесу сприйняття, за Демокрітом, лежить фізичний вплив зовнішніх речей на органи чуття.
Традиційно вважається, що перші давньогрецькі філософи дотри-мувалися матеріалістичних поглядів на природу душі. Проте відомо, що майже одночасно з Демокрітом розробляв свою систему поглядів видатний філософ Платон Афінський (428 або 427 — 348 або 347 до н.е.). Він вчив, що душа людини нематеріальна і за своєю приро-дою є нічим іншим, як «ідеєю» — безсмертною духовною сутністю, що тільки на час земного життя вона з'єднується з тілом, існуючи до цього в наднебесному «світі ідей». За Платоном, істинне знання є лише результатом «пригадування душі» про світ ідей, який вона споглядала до свого земного втілення. Саме у Платона первісне несуперечливе поєднання душі й тіла перетворюється в проблему їх дуалізму, що спричинило розвиток етико-релігійних поглядів, заклало основу вчення про вчинок і відповідальність за діяння.
Отже, якщо зосереджувати увагу лише на «метафоричних обра-зах», якими древні мислителі оздоблювали свої міркування, на тих примітивних уявленнях, що були зумовлені історично, і лише за ними оцінювати внесок кожного, можна досить просто знецінити будь-яке з них. Якщо ж порівняння, зіставлення поглядів здій-снювати на рівні суттєвого, віддати перевагу чи Геракліту, чи Демокріту, чи Платону неможливо.
Справді, якщо Демокріт висловив геніальну здогадку про причин-ний зв'язок тілесного й духовного, .то Платон здійснив таку ж геніальну спробу розототожнити їх, відстояти свободу духу людсь-кого. І саме спільними зусиллями цих гігантів думки, уособлюючих своєю спільністю «єдність протилежностей», ставав можливим по-дальший розвиток вчення про душу як предмет науки психології.
Так, Епікур (341—270 до н.е.), а за ним римський філософ Лукрецій Кар (99— 55 до н.е.) певним чином продовжили розвиток філософських поглядів Демокріта. Згідно з ученням Лукреція, душу не можна розглядати як щось безтілесне, адже безтілесною може бути тільки порожнеча, однак і вона складається з матеріальних атомів. Процес пізнання відбувається через сприйняття душею тих матеріальних за своєю природою образів, які відокремлюються від предметів зовнішнього світу.
Психологічні погляди Арістотеля також традиційно вважаються суперечливими, бо, мовляв, він був недостатньо послідовним — ні матеріалістом, ні ідеалістом. Так, але причиною цього була послі-довність Арістотеля як діалектика, який вважав активним началом у людині її душу як форму форм, або ентелехію, а тілу відводив підпорядковану роль, підкреслюючи, що без душі тіло не могло б існувати і в ньому не могли б виникнути ніякі процеси.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19 



Курсова робота на тему: Психологія як наука

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок