Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Література українська -> Безкоштовно курсова робота на тему: Історичний роман у віршах “Маруся Чурай”

Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” / сторінка 11

Назва:
Історичний роман у віршах “Маруся Чурай”
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
50,03 KB
Завантажень:
372
Оцінка:
 
поточна оцінка 2.7


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24 

Рубав їм руки, вішав, розпинав,
садив на палі, голови стинав
Страшний по ньому залишався
слід козацьких тіл кривавий живопліт.
Усі тут гибли, винні і невинні.
Лишились тільки села удовині.
На жаль, Єремія Вишневецький - далеко не одинокий в українській історії випадок зрадництва - багато українських родовитих шляхтичів зали-шили свою віру, прийняли католицтво і вірою-правдою служили польським королям. Але в історії добре відомо, що тільки Богдану Хмельницькому вда-лося побудувати державу, як багато хто з колонізованих українських шляхти-чів згадував свої походження і йшов на службу до Богдана. "Він широко відкрив двері спольщеній українській шляхті,, і після перемоги на Жовтих Водах ця шляхта почала вертатися на Україну, де гетьман давав їм керівні посади".
Перегук із сучасністю. І тут ми повинні вдатися до відступу, потреба у якому вже достатньо визріла. Повернемося до питання про сучасне звучан-ня історичного роману Ліни Костенко. При цьому треба обов'язково враху-вати особливості часу, коли творилась "Маруся Чурай".
Жорстокість Яреми Вишневецького дуже нагадує яничарську жорстокість багатьох "рідних" україножерів, яких чимало було вже в нашій новіт-ній історії:
Чи не тому такий Ярема й лютий,
ладен цю землю трупами змостить,
що кожна тут осичинка над шляхом
йому про Юду листям шелестить?..
Атмосферою застійних років була породжена й інша тема, що виразно зазвучала в "Прощі" - йдеться про свідому втечу багатьох тогочасних митців від "гарячих" проблем власне національного життя.
Усе комусь щось пишуть на догоду,
та чечевиці хочуть, як Ісав.
А хто напише, або написав,
велику книгу нашого народу?!
Той, хто знає літературну ситуацію на Україні в 70-80-х роках, відчує у цих рядках серйозний докір, кинутий багатьом письменникам, що не знахо-дили у собі сил для опору тоталітарній системі і ставали на шлях угодництва, випрошуючи взамін "чечевицю" - тобто матеріальні блага. (Тут поетеса використала біблійну розповідь про Ісава, котрий відмовився від свого перворідства за тарілку сочевичного варива).
Ліна Костенко не полишає тему історичної пам'яті, варіює, повертає врізнобіч, заглиблюється в неї, немовби намагається вичерпати її - настіль-ки відчуває її важливість. Привід для нової варіації теми знайшовся при описі відвідин дяком і Марусею печер, де вони споглядали святі мощі. По-різному характеризує мандрівний дяк святих Києво-Печерської лаври. Дуже прихи-льний до знаменитого лікаря Агапіта і особливо до "найславетнішого з ді-дів" Нестора-літописця. До інших же, наприклад, до Нестора-Некнижного, подвиг якого у тому, "що завжди був на всіх богослужіннях, а й разу, ти ска-жи, не воздрімав" чи ж до Сисоя, "що хіть свою презміг, щодня ходив до річки у веретгі і роздягався з голови до ніг, щоб комарі кусали в очереті", ставиться іронічно. При цьому висловлює вельми єретичну як для релігійної людини думку:
- Немає у нас ліри.
Та й розум за бодягу зачепивсь.
Сисой, Мардарій - мученики віри.
А Байда що, від віри одступивсь?
Аби слова, хоч бред второзаконія.
А що сильніше підпирає твердь –
молитва преподобного Антонія
чи Наливайка мученицька смерть?
Для нас, теперішніх, у цих рядках є глибокий смисл. Чи ж справді наша історична пам'ять буде повноцінною, коли ми не заповнимо її образам и бага-тьох істинних героїв нашої національної історії. Бо ж через відомі причини їх так мало у нашій пам'яті... А якщо і знаємо їх імена, то до самих образів цих істинних страдників нашої національної ідеї ми недостатньо наближені. Для багатьох з нас вони ще не святі, хоч заслуговують на таку високу пам'ять.
Вислуховуючи роздуми дяка про негаразди нашої історичної пам'яті, Маруся цілком резонно порадила йому самому описати те, що знає і бачить. На що дяк відповів:
- Я написав, так торбу в мене вкрали,
і всі мої папіруси тю-тю.
Поетеса вклала у цю відповідь певний іронічний сенс: бачите, дяк випра-вдовує свою бездіяльність тим, що, мовляв, у нього торбу вкрали. Справа не в торбі, натякає поетеса. Справа у тому, що любителів просто поговорити, по-жалітися, комусь про щось докоряти у нас вистачає.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24 



Курсова робота на тему: Історичний роман у віршах “Маруся Чурай”

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок