Головна Головна -> Курсові роботи українською -> Література українська -> курсова робота українською: Історичний роман у віршах “Маруся Чурай”

Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” / сторінка 19

Назва:
Історичний роман у віршах “Маруся Чурай”
Тип:
Курсова робота
Мова:
Українська
Розмiр:
50,03 KB
Завантажень:
372
Оцінка:
 
поточна оцінка 2.7


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24 
Він - аристократ не тільки за походжен-ням (син гетьмана Остряниці), а й, що набагато важливіше, - аристократ ду-ху. І якщо Маруся піднімала до себе, ошляхетнювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша ситуація - їй самій багато в чому треба було підніматися до ньо-го. Іванова промова на захист Марусі, як про це вже йшлося, засвідчила рід-кісну глибину і масштабність його мислення - він дуже точно розумів зна-чення талановитого митця для суспільства, і цим різко виділився з-посеред інших. Чесно кажучи, у трактуванні образу Івана Іскри Ліна Костенко ви-явила певне "забігання вперед" - Іван мислить не як людина XVII століття, хай навіть і виняткова для свого часу, а як непересічний інтелектуал XIX, а то й XX століття. Через свою неординарність, Іван почуває себе дещо чу-жим у полтавському середовищі. "Я, може, божевільним тут здаюся. Ми з вами люди різного коша", - заявляє кін усім присутнім на суді, то чинився понад Марусею. І нічого дивного немає в тому, що Івана недолюблювали всілякі посередності, у тому числі і Гриць:
А Гриць, було, і сердиться, й зітхає.
- Він, - каже, - хитрий, - каже, - потайний
В нас на кутку його не люблять наші.
Шляхетний дуже і чолом не б’є.
Він, - каже, - гордий. 3 ним не звариш каші.
Він і мовчить, бо дума щось своє.
Маруся підсвідоме захищається від потужної енергетики Івана Іскри, від тих імпульсів, що йшли від глибокої душі, гострого розуму та могутнього почуття закоханого мужчини:
Та те й в очах такс щось незбагненне,
що в мене часом думка промайне:
чи, може, він щось має проти мене,
чи, може, він ненавидить мене?
То й хай собі. Мовчанки не порушу.
Вже й уникаю. А зустріну де –
так наче вдарить блискавкою в душу
і шов спокійно очі відведе.
Стосунки Марусі та Івана Іскри за своїм художнім смислом, за психоло-гічною вирізьбленістю і за естетичною виписаністю - одна з найпрекрасніших сторінок не тільки роману, а й усієї української літератури. На жаль, художня лінія Маруся Чурай - Іван Іскра через недостатню літературно-критичну інтерпретованість ще не набула хрестоматійної канонізації, якої заслужено по-требує, її складають блискуче виписані картини суду над Марусею (виступ на ньому Іскри), його шаленого лету на коні до Богдана Хмельницького за помилувальним універсалом, сповнена катарсиної емоційності сцена врятування Марусі від страти, розповідь про відвідування Іскрою згасаючої Марусі...
Художньо-смислове наповнення цієї лінії складає філософія взаємного пошуку та поступового зближення двох по суті близьких, народжених одне для одного, але фатально розділених душ, філософія сутності жіночого та ! мужеського начал, нерозділеної любові.
І все-таки Маруся наблизилася до Івана. Для цього їй довелося пройти через пекельно пережиту зраду, через потрясіння суду, через подорож "від Лубен до Києва", яка розширила її світорозуміння.
Хвилюючими є її останні зустрічі з Іваном. Марусине життя згасає. Іван це розуміє. Проте його любов є настільки сильною, що він пропонує важко хворій Марусі стати його дружиною: "Як не полюбиш, в мене вистачає на двох любові. Якось проживем". Маруся рішуче відхиляє цю жертовну пропо-зицію Івана:
- Мене, Іване, - отаку понівечену?
Мене, Іване. - отаку гірку?
Хай Бог пошле тобі хорошу дівчину,
те будеш ти щасливий на віку.
На тому досить. І кінець розмові.
Не треба й говорити нам про те.
Moє життя - руйновище любові,
де вже ніякий цвіт не процвіте.
Треба відзначити, що ця розмова Марусі та Івана є розмовою двох рів-них, навіть близьких людей - розмовою друзів, що глибоко поважають одне одного. Останнє прощання з Іваном, який вирушив у військовий похід, викли-кало у Марусі велику тугу - вона відчула в ньому по-справжньому близьку людину:
Не знала я, що сум такий огорне.
Вмирати буду, - пом'яну добром.
Кирея з вильотами чорна
в останній раз майнула за бугром.
І я, котрій давно вже все байдуже,
уже нічим я сльози не впиню.
Прощай, Іване, найвірніший дуже,
шляхетна іскро вічного вогню!
Вічний огонь - це любов, а Іван - його шляхетна іскра. Тільки хвороба і смерть Марусі зупинила цей процес зародження в ній нової, по-справжньому великої і, треба думати, щасливої любові.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24 



Курсова робота на тему: Історичний роман у віршах “Маруся Чурай”

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок