Що таке Він, визначення слова.

Він


Він його (з прийм. від нього, у нього і т. ін.), займ. особ. 3-ої ос. одн., ч. 1. Уживається на означення предмета мовлення, вираженого іменником чоловічого роду одни­ни в попередньому реченні або після цього займенника. / поверзлось мені, що оце і є він, шлях мій (Вовчок, VI, 1956, 228); [П от оцький:] Як вовка не держи, він в ліс втече при першій нагоді… (К.-Карий, II, 1960, 278); Всі з острахом одхилялись од нього [Матюхи] й да­вали дорогу (Головко, II, 1957, 133); Я пану вимурував дім І свій проклін лишив на нім (Павл., Бистрина, 1959, 52); // У сполуч. із с а м виділяє певний предмет мов­лення з ряду йому подібних. Він почув гордість, само­повагу, наче не панич Льольо, а сам він оживить мертві стіни сахарні [цукроварні] (Коцюб., II, 1955, 36); //У сполуч. з часткою ось (от) набуває вказівного характеру. [О р ф е й:] Де се мій клевець? Ой Амфіоне, поможи шукати! Я щось не бачц… Ось він… (Л. Укр., І, 1951, 452).
тільки род. в. Уживається в значенні присвійного займенника. Пізнати дурного по сміху його (Номис, 1864, № 6491); Ловила й Катря на собі його погляд не раз — настирливий (Головко, II, 1957, 193).
Виступає в значенні частки з відтінком неозначе­ності в словосполуках типу нехай (хай) йому біс, хто (біс і т. ін.) його знає, чорт його бери.


Словник української мови онлайн: Він


Читайте також:




Інші літери:

А, Б, В, Г, Д, Є, Е, Ж, З, I, Ї, Й, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, Ю, Я