Що таке Заговорювати, визначення слова.

Заговорювати


Заговорювати юю, юєш, недок., ЗАГОВОРИТИ, орю, бриш, док. 1. перех. і неперех. Починати розмову, бесіду, звертаючись до кого-пебудь; вступати в розмову з кпм-небудь. Лошаков, видно, радий, граючи весело очи­ма, ходив по хаті і заговорював то з тим, то з другим із дворян (Мирний, III, 1954, 284); Васько змінив свою тактику. Він почав заговорювати до дівчини (Збан., Малин, дзвіп, 1958, 82); Стара Тимчиха грілася на при-спі против [проти] сонця. Поперед ворота проходили лю­ди, і ніхто з бабою слова не заговорив (Стеф., І, 1949, 41); Коли він зайде, то все щось заговорить до тітки, зажартує (Кобр., Вибр., 1954, 192); Потім до жінки заговорив [Іван]: — А знайди лишень, Маріє, мішок (Головко, 1,1957, 331); // Робити патяк, говорити з натя­ком, умовляти на що-небудь. Завіновський почав піддоб­рюватись до тещі та все заговорював, щоб вона оддала йому свою третину города (Н.-Лев., III, 1956, 200); // тільки док. Почати говорити про когось, щось, обго­ворювати кого-, що-небудь, роблячи широко відомим. На другий же день трохи не все місто заговорило про Па-расчину болість,— чого вона і від чого (Мирний, IV, 1955, 65); Першого року про ланкову Олену Троян пішла чутка по району, другого року в області заговорили, а на третій — нагородили її орденом (Кучер, Полтавка, 1950, 16); II тільки док., перен. Почати видавати ви­разні звуки (про музичні інструменти, вогнепальну зброю). Як музика тільки поведе смичком по струнах, і заговорять вони то зично-радісно, то журливо-плаку­чо (Мирний, І, 1949, 400); Потім заговорили кулемети віддалено і глухо (Цюпа, Три явори, 1958, 19).
у кому, неперех., перен. Виявлятися у певній по­ведінці, настроях, діяльності і т. ін. Заговорив у Толі старий, досвідчений розвідник, який не раз робив пере­полох в німецьких окопах (Коз., Гарячі руки, 1960, 240); Професійна офіцерська гоноровитість раптом про­кинулась, заговорила в ньому (Гончар, II, 1959, 78).
О Заговорила кров чия; Заговорило нутро чиє — ви­явилися погляди, настрої, звички, характерні для ко-го-небудь. Аркадій Петрович уже сміявся над собою: — Ха-ха/ Заговорила дворянська кров… (Коцюб., II, 1955, 393); -— Заговорило, значить, біляцьке нутро! Своїх зустрічати зостався! (Гончар, II, 1959, 104); Заговори­ла совість у кого — про небажання залишатися неспра­ведливим, нечесним, винним перед кпм-небудь і т. ін. А в неї ж [нареченої], капосної, спочатку розбіглися очі, а потім заговорила совість — і відмовилась од подарун­ка (Стельмах, І, 1962, 302).
перех. Робити вплив на кого-, що-небудь; уміло го­ворячи, переконувати в чомусь кого-небудь. Тільки то­ді, коли голова комісії сказав: «Досить», я пожалкував, що., так мало дали говорити. А міг би, здавалось, заго­ворити всю комісію (Збан., Малин, дзвін, 1958, 320); // Відвертати увагу або втомлювати розмовою. Вони вже умовилися. Доктор Івановський заговорить пацієнт­ку, тим часом професор Трембовський напише записку до психіатричної і пошле її з таксі (Смолпч, Прекр. катастр., 1956, 125); — Ну, пробач, Тарасе, що я тебе заговорила. Поїду я. Коні досі відпочили (Збан., Малин, дзвін, 1958, 348); II заст. Заворожувати, зачаровувати магічним словом.— Коли б же його заговорити або за­ворожити, щоб він каменем став (Н.-Лев., І, 1956, 91).
0> Заговорювати (заговорити) зуби див. зуб.
неперех. Починати говорити, користуватися мо­вою, промовляти слова.— Хто то? — спитала Марина. —Заговорила! Слава богу, заговорила! — почула вона чийсь голос (Мирний, IV, 1955, 238).


Словник української мови онлайн: Заговорювати


Читайте також:




Інші літери:

А, Б, В, Г, Д, Є, Е, Ж, З, I, Ї, Й, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, Ю, Я